Помилки Старого

Помилки Старого

Текст казки

Кажуть, коли світ іще був молодий, Старий багато працював, розставляючи все на свої місця. Він дивився на землю, на гори, на широкі рівнини й думав, де кому буде найкраще жити.

Та навіть той, хто береться за велику справу, іноді помиляється.

Одного разу Старий створив Товсторога, міцного гірського барана з великими закрученими рогами. Подивився на нього й сказав:

«Ось тобі широка рівнина. Місця багато, небо високе. Живи тут».

Товсторіг слухняно рушив уперед.

Спершу він пішов кроком. Потім спробував побігти.

Та щось було не так.

На відкритій рівнині він почувався незграбно. Його сильні ноги ніби не знали, куди подіти свою силу. Він то прискорювався, то зупинявся, оглядаючись довкола.

Старий довго спостерігав за ним.

«Дивно», промовив він. «Я зробив тебе сильним. Чому ж ти тут такий непевний?»

Товсторіг нічого не відповів, лише поглянув у бік далеких гір.

Старий теж подивився туди.

«Гаразд. Спробуємо інакше».

Він покликав Товсторога й повів його високо в гори, туди, де стежки ставали вузькими, каміння лежало одне на одному, а урвища спадали вниз так круто, що від самого погляду могла закрутитися голова.

Старий відпустив Товсторога й сів на камінь.

«Ну, покажи, що ти вмієш».

Товсторіг ступив на скелю.

Потім на другу.

А тоді раптом легко перескочив на вузький виступ, піднявся вище, повернувся, знову стрибнув і побіг по кам’янистому схилу так упевнено, ніби все життя тільки цього й чекав.

Старий аж підвівся.

«Оце так!»

Товсторіг піднімався все вище. Там, де інший давно зупинився б, він знаходив опору. Там, де стежка майже зникала, його ноги точно ставали на камінь.

Старий стежив за ним, поки в самого не закрутилася голова.

Тоді він засміявся:

«Тепер зрозуміло. Я просто поселив тебе не там. Твоє місце тут, серед гір».

І залишив Товсторога в його новій домівці.

Та на цьому помилки Старого не закінчилися.

Поки він сидів у горах і милувався тим, як упевнено рухається Товсторіг, Старий створив Антилопу.

Вона була легка, швидка й струнка.

Старий подивився на неї, потім на гори й вирішив:

«Якщо Товсторогу тут добре, може, й тобі буде добре».

Він відпустив Антилопу поміж камінням.

Та вже за кілька кроків стало видно, що це ще одна невдала думка.

Антилопа переступила через один камінь, зачепила другий, похитнулася на третьому й ледве втрималася на ногах.

Вона спробувала побігти, але серед гострих виступів і вузьких проходів їй ніде було розігнатися.

Старий почухав голову.

«Здається, я знову поквапився».

Він покликав Антилопу назад.

Потім глянув на Товсторога, який спокійно стояв високо на скелі.

«Ти, схоже, вже вдома. А от для неї треба знайти інше місце».

Старий повів Антилопу вниз. Вони спустилися з гір і вийшли на широку рівнину, де далеко-далеко не було ні скель, ні вузьких стежок, лише простір і вітер.

«Спробуй тут», сказав Старий.

Антилопа зробила один крок.

Другий.

А потім побігла.

Вона мчала все швидше й швидше. Її ноги легко торкалися землі, а відстань ніби сама розступалася перед нею.

Старий кліпнув очима.

Антилопа вже була далеко.

Кліпнув удруге, і вона перетворилася на маленьку цятку.

Ще мить, і її майже не стало видно.

Старий засміявся:

«Ось воно! Твоє місце тут».

Він не став кликати Антилопу назад у гори. Товсторога теж не повернув на рівнину.

Старий просто запам’ятав свою помилку.

Бо інколи мудрість полягає не в тому, щоб ніколи не помилятися. Мудрість у тому, щоб помітити: щось не працює, зупинитися, придивитися уважніше й спробувати інакше.

Так Товсторіг залишився серед високих кам’янистих схилів, а Антилопа на просторій рівнині.

І кожен отримав не однакове місце, а саме те, де міг найкраще бути собою.

І кожен отримав не однакове місце, а саме те, де міг найкраще бути собою.