Пряниковий чоловічок

Пряниковий чоловічок

Жили собі дідусь і бабуся в маленькому будиночку край поля. Уранці дідусь порався біля саду, а бабуся пекла хліб, пироги й солодкі булочки.

Одного дня бабуся сказала:

— Спечу-но я щось особливе.

Вона замісила духмяне тісто з медом і прянощами, розкачала його й вирізала маленького чоловічка. Зробила йому очі з родзинок, усмішку з цукрової глазурі та три круглі ґудзички.

— Який гарний! — зраділа бабуся.

Вона поклала пряничного чоловічка на деко й поставила до печі.

Незабаром кухню наповнив запах кориці та меду.

— Мабуть, уже готовий, — сказала бабуся й прочинила дверцята печі.

І тут сталося неймовірне.

Пряниковий чоловічок підхопився, зіскочив із дека просто на підлогу й вигукнув:

— Не з’їсте мене!

Він промчав кухнею, вискочив у двері й побіг стежкою.

— Стій! — закричала бабуся.

— Повернися! — гукнув дідусь.

А Пряниковий чоловічок тільки озирнувся й весело проспівав:

— Біжіть, біжіть, хоч як прудко,

та мене не впіймаєте хутко!

Я Пряниковий чоловічок!

І помчав далі.

Незабаром він зустрів корову, що паслася біля дороги.

— Му-у! Який ти духмяний! — сказала корова. — Зачекай-но хвилинку.

— Не дочекаєшся! — засміявся Пряниковий чоловічок.

І знову заспівав:

— Від бабусі я втік,

від дідуся я втік,

і від тебе втечу!

Біжіть, біжіть, хоч як прудко,

та мене не впіймаєте хутко!

Я Пряниковий чоловічок!

Тепер за ним бігли бабуся, дідусь і корова.

Пряниковий чоловічок був легкий, маленький і дуже швидкий. Йому страшенно подобалося, що ніхто не може його наздогнати.

Трохи далі стояв кінь.

— І-го-го! Куди так поспішаєш? — запитав він.

— Туди, де мене ніхто не спіймає!

— Ану зачекай!

Пряниковий чоловічок засміявся ще голосніше:

— Від бабусі я втік,

від дідуся я втік,

від корови я втік,

і від тебе втечу!

Біжіть, біжіть, хоч як прудко,

та мене не впіймаєте хутко!

Я Пряниковий чоловічок!

І кінь теж побіг за ним.

Далі на полі працювали люди. Одні молотили зерно, інші косили траву.

— Гей, малий! — гукнули вони. — Куди це ти?

Та Пряниковий чоловічок уже так пишався своєю швидкістю, що навіть не зупинився.

— Від бабусі я втік,

від дідуся я втік,

від корови я втік,

від коня я втік,

і від вас утечу!

Він біг і біг, а позаду тягнулася ціла весела процесія.

— Біжіть, біжіть, хоч як прудко,

та мене не впіймаєте хутко!

Я Пряниковий чоловічок!

Нарешті він прибіг до широкої річки.

Пряниковий чоловічок зупинився.

Вода була глибока й швидка.

— Оце халепа, — прошепотів він. — Якщо стрибну, розмокну. Якщо повернуся, мене наздоженуть.

На березі сидів лис.

Він дивився на воду так спокійно, ніби зовсім не помічав маленького втікача.

— Чого сумуєш? — нарешті запитав лис.

— Мені треба на той берег, — відповів Пряниковий чоловічок. — А плавати я не можу.

— Я можу перевезти тебе, — сказав лис. — Сідай мені на хвіст.

Пряниковий чоловічок примружився.

— А ти мене не з’їси?

— Навіщо? — лагідно відповів лис. — Я ж просто допомагаю.

Позаду вже чути було голоси переслідувачів.

Пряниковий чоловічок поспішив і сів лисові на хвіст.

Лис ступив у воду.

На середині річки він сказав:

— На хвості низько, тебе намочить. Пересідай на спину.

Пряниковий чоловічок пересів.

Вода ставала глибшою.

— Тепер сідай мені на плече, — сказав лис. — Так буде сухіше.

Пряниковий чоловічок послухався.

Ще за мить лис промовив:

— А краще перебирайся на ніс. Тоді точно не торкнешся води.

Пряниковий чоловічок уже майже дістався берега й подумав, що все склалося чудово.

Він перебрався лисові на ніс і весело вигукнув:

— От бачиш! Я й річку перехитрив!

Та саме цієї миті лис підкинув носа вгору.

Пряниковий чоловічок злетів у повітря.

— Ой! — тільки й устиг сказати він.

Лис клацнув зубами, і пряникова мандрівка скінчилася.

На березі ще довго пахло медом і корицею.

Бабуся, дідусь, корова, кінь та всі інші прибігли до річки, але Пряникового чоловічка вже не було.

— Шкода, — зітхнула бабуся. — Та він надто повірив, що швидкі ноги можуть урятувати від будь-якої небезпеки.

Дідусь кивнув.

— І забув, що не кожен, хто говорить лагідно, бажає тобі добра.

Відтоді, коли бабуся пекла пряники, вона малювала їм особливо уважні очі.

А дітям розповідала історію про маленького втікача, який умів бігти швидше за всіх, але одного разу забув зупинитися й подумати.

Бо швидкість буває корисною.

Та обережність іноді біжить ще швидше.

Та обережність іноді біжить ще швидше.