Принц-Кролик

Принц-Кролик

Робоча українська назва: Принц-Кролик

Давним-давно, на широкій землі, де ранкове сонце торкалося трави золотими смугами, жили по сусідству Кролик і маленька антилопа Дуйкер.

Кролик був надзвичайно кмітливий. Іноді навіть занадто кмітливий. Йому подобалося знаходити короткі шляхи там, де інші працювали довго й терпляче. Дуйкер, навпаки, був спокійний, довірливий і любив робити все чесно.

Одного дня Кролик сказав:

— Чому б нам не виростити власну кукурудзу, гарбузи та земляні горіхи? Он біля струмка є чудова земля.

— Гарна думка, — зрадів Дуйкер.

Вони розчистили дві ділянки й посадили насіння. Дуйкер щодня поливав свої рослини, виполював бур’ян і лагідно розмовляв із молодими стеблами. Кролик теж працював, але щоразу, коли сонце ставало надто гарячим, знаходив собі важливішу справу: то хмару треба було роздивитися, то тінь під деревом перевірити, то поспати рівно п’ять хвилин, які дивним чином розтягувалися на цілу годину.

Тому восени поле Дуйкера стояло високе й зелене, а на полі Кролика рослини були значно скромніші.

Кроликові стало соромно. Та замість того щоб попросити друга поділитися врожаєм, він кілька разів потай узяв по качану кукурудзи з Дуйкерового поля.

Дуйкер швидко помітив пропажу.

— Друже, ти не знаєш, хто ходить на моє поле? — спитав він.

Кролик опустив вуха.

Він уже хотів вигадати дуже хитре пояснення, але раптом побачив, як Дуйкер дивиться на нього. Без злості. Просто сумно.

— Це я, — зізнався Кролик. — Пробач. Я працював менше, а їсти хотів не менше. Треба було попросити.

Дуйкер помовчав, а потім сказав:

— Наступного року працюватимемо разом. А зараз поділимо врожай. Тільки більше не ховай правду.

Кролик кивнув. Йому стало легше.

Та тієї ж ночі на полі почало відбуватися щось дивне. Хтось розкидав качани й залишив на землі довге сріблясте пір’я.

— Оце вже точно не я, — сказав Кролик уранці.

— Вірю, — відповів Дуйкер. — Треба дізнатися, хто це.

Друзі зробили просту пастку з тонких трав’яних мотузочок, не щоб поранити гостя, а щоб затримати його на хвилинку. Наступного ранку в петлях заплуталася дивовижна птаха.

Її крила переливалися синім, золотим і червоним. А в одному крилі сяяла довга пір’їна, яскравіша за ранкову зорю.

— Не бійся, — сказав Дуйкер. — Ми тільки хочемо знати, навіщо ти прилітаєш на наше поле.

Птаха стрепенулася й раптом заговорила людським голосом:

— Я прилетіла з країни над хмарами. Я не хотіла вам шкодити. Просто скучила за земною кукурудзою.

Кролик обережно розплутав останню мотузочку.

— Тоді наступного разу попроси, — сказав він і сам усміхнувся, бо ці слова недавно говорили йому.

Птаха злетіла, але наступного дня повернулася сама.

— Я хочу вам подякувати, — сказала вона.

Вона торкнулася землі довгою пір’їною — і в ту ж мить перетворилася на молоду принцесу.

Кролик і Дуйкер аж сіли від подиву.

— Я принцеса Небесного Краю, — пояснила вона. — Ця пір’їна допомагає мені літати між землею і хмарами.

Вона часто почала навідувати друзів. Кролик показував їй, як знаходити стежки серед високої трави, Дуйкер пригощав найсолодшою кукурудзою, а принцеса розповідала про річки, що течуть над хмарами, і дерева, в яких гніздяться зорі.

Одного дня принцеса торкнулася Кролика чарівною пір’їною.

Навколо нього закружляло світло, вуха зникли, лапи стали руками, і перед друзями стояв юнак у простому дорожньому одязі.

— Тепер ти Принц-Кролик, — засміялася принцеса. — Але не забувай, ким був. Саме твоя кмітливість і здатність визнавати помилки роблять тебе особливим.

Дуйкер обійшов його довкола.

— Дивно, — сказав він. — Голос той самий.

— І апетит, мабуть, теж, — відповів Принц-Кролик.

Невдовзі принцеса сказала:

— Я хочу познайомити вас із моєю родиною.

Вона поставила чарівну пір’їну на землю. Пір’їна почала рости, ставала дедалі довшою й нарешті дістала самих хмар.

— Оце так драбина, — прошепотів Кролик.

Разом із ними вирушили Мишка й Дятел — двоє сусідів, відомих своєю винахідливістю.

Вони піднімалися довго. Унизу земля ставала маленькою, річки перетворювалися на срібні нитки, а дерева — на зелені крапочки.

Нарешті мандрівники опинилися над хмарами. Перед ними височіла величезна кам’яна брама.

— Тут немає дверей, — засмутився Кролик.

— Двері є майже всюди, — сказала Мишка. — Треба лише знайти, де вони починаються.

Вона оббігла камінь, понюхала тріщини, але нічого не знайшла.

Тоді Дятел постукав дзьобом: тук-тук, тук-тук, тук!

— Тут порожнина!

За маленьким виступом ховався кам’яний важіль. Дятел натиснув його, і величезна плита тихо відсунулася.

За брамою простягався Небесний Край. Там росли сріблясті дерева, у струмках відбивалося небо, а люди могли за бажанням ставати птахами.

Батьки принцеси дуже зраділи доньці. Але, побачивши земного гостя, занепокоїлися.

— У нас ніколи не було такого звичаю, — сказав Небесний Правитель. — Люди хмар живуть із людьми хмар.

— А може, звичай просто ще не встиг з’явитися? — спитала принцеса.

Правитель замислився.

Він не хотів ображати доньку, але й довіряти незнайомцеві одразу не міг.

— Добре, — сказав він. — Нехай земний принц пройде три випробування. Не небезпечні. Просто побачимо, чи вміє він думати не тільки про себе.

Перше випробування було на уважність. На довгому столі поставили десятки однакових глечиків, але лише один був наповнений чистою джерельною водою.

Мишка тихенько сказала:

— Я відчуваю запах м’яти біля одного глечика. Мабуть, його щойно принесли від джерела.

Кролик усміхнувся:

— Дякую. Але я маю пройти випробування сам.

Він оглянув усі глечики й помітив на одному краплі холодної роси. Саме його й обрав.

Друге випробування було на сміливість. Треба було перейти широку рівнину під сильним градом. Але Кролик не кинувся вперед. Він дочекався, поки Дятел покаже вузьку смугу дерев, де можна сховатися від крижаних кульок, і пройшов шлях без поспіху.

— Сміливість — це не бігти назустріч небезпеці, — сказав він. — Іноді це вчасно знайти розумний шлях.

Третє випробування було найважчим.

Небесний Правитель дав Кроликові три мішечки чарівного зерна.

— Посій їх там, де вважаєш за потрібне.

Кролик міг посадити все біля майбутнього дому й мати багатий урожай. Але він поділив зерно на три частини. Одну віддав старим людям із віддаленого краю, другу — великій родині, у якої буря знищила посіви, а третю посадив разом із принцесою.

Правитель довго дивився на нього, а потім усміхнувся.

— Тепер я бачу: ти навчився не тільки хитрувати, а й ділитися.

У Небесному Краї влаштували велике свято.

Та Принц-Кролик і принцеса вирішили жити на землі.

— Там почалася наша історія, — сказала вона.

Вони спустилися чарівною пір’їною разом із Мишкою та Дятлом. На землі на них чекав Дуйкер.

— Ну нарешті! — вигукнув він. — Я вже думав сам збирати врожай.

Відтоді вони жили поруч і допомагали одне одному. Кролик більше ніколи не брав чужого без дозволу. Дуйкер не соромився казати, коли йому потрібна допомога. Мишка завжди знаходила приховані двері, а Дятел умів почути порожнечу навіть у найтовстішому камені.

А принцеса час від часу ставила свою пір’їну на землю, і вона виростала аж до хмар.

Тоді друзі піднімалися нагору в гості, пили воду з небесних струмків і поверталися додому до вечора.

Кажуть, якщо після дощу ви побачите в небі одну дуже довгу золоту смугу, це не промінь сонця.

Можливо, то чарівна пір’їна знову торкнулася землі.

Можливо, то чарівна пір’їна знову торкнулася землі.