Принцеса-дракон

Принцеса-дракон

У великому озері Дунтін був острів-пагорб, а в тому пагорбі ховалася печера.

Люди казали, що вона така глибока, що веде мало не під саме дно світу. Та ніхто не знав цього напевно, бо далеко всередину майже ніхто не заходив.

Одного дня рибалка повертався берегом додому. Після дощу каміння стало слизьким. Він ступив невдало, зісковзнув униз і опинився просто біля входу до печери.

— Оце пригода, — пробурмотів він, обтрушуючи одяг.

Повернутися тією самою дорогою не вдалося. Тож рибалка запалив маленький ліхтар і рушив уперед.

Печера дивувала його на кожному кроці. То коридор спускався вниз, то знову підіймався. Десь під ногами дзюрчала вода. На стінах мерехтіли блакитні й зелені відблиски.

Нарешті темний прохід закінчився.

Перед рибалкою відкрилася широка рівнина під кам’яним небом. Посеред неї стояв палац із зеленкуватими дахами, що сяяли, наче мокрий нефрит.

Біля воріт лежав молодий дракон. З його ніздрів вилітала тонка водяна пара й перетворювалася на срібний туман.

Рибалка зупинився.

— Не хвилюйся, — тихо сказав він. — Я нічого не хочу забирати. Я просто заблукав.

Дракон підняв голову, уважно подивився на гостя, але до воріт не підпустив.

Рибалка не став сперечатися. Він відійшов, знайшов іншу стежку й через довгий час таки вибрався до знайомого берега.

Коли він повернувся до людей, то розповів про побачене місцевому правителю. Звістка дійшла аж до імператорського палацу.

Імператор покликав ученого, який багато років вивчав старі перекази про моря, озера й драконів.

— Чи може під озером справді бути палац? — запитав імператор.

— Може, — відповів учений. — Давні оповіді говорять, що там живе одна з дочок Драконового Володаря Східного моря. Вона доглядає скарбницю перлин і стежить за водними шляхами.

Імператор замислився.

— Я хотів би надіслати їй листа й дари. Не для того, щоб вимагати скарбів. Хочу дізнатися, чи справді людські дороги можуть зустрічатися з дорогами драконів без сварок.

— Тоді посланців треба обрати дуже обережно, — сказав учений. — До чужого дому не йдуть із погрозами.

Першим зголосився один відомий вояк.

Та мудрець похитав головою.

— Між його родом і морськими драконами колись була давня ворожнеча. Навіть якщо тепер ніхто не хоче сварки, старі образи можуть завадити розмові.

Тоді вперед вийшли троє братів із південного міста. Їхня родина здавна торгувала біля моря й добре знала звичаї морських народів.

— Ми підемо, якщо нас приймуть як гостей, — сказав старший брат.

— Саме так і треба, — відповів учений.

Кілька тижнів у палаці готували подарунки.

Майстри вирізьбили дві невеликі скриньки з нефриту. До них додали красиві вази, пахучі трави, рідкісне насіння й тонку тканину кольору ранкового неба.

Учений дав братам два гладенькі камінці.

— Це старі дорожні талісмани, — пояснив він. — Вони не змушують драконів коритися. Лише показують, що ви прийшли з миром і знаєте давній звичай.

Рибалка, який першим знайшов печеру, показав братам шлях.

— Біля воріт не робіть різких рухів, — попередив він. — Там молодий сторож. Він серйозний, але, здається, не злий.

Посланці ввійшли до печери.

Вони довго йшли звивистими ходами, доки нарешті побачили нефритові дахи.

Молодий дракон біля воріт одразу підняв голову.

Старший брат поклав на землю один із гладеньких камінців і вклонився.

— Ми прийшли з листом від імператора людей. Просимо лише дозволу передати його господині палацу.

Дракон понюхав повітря, подивився на талісман, а тоді торкнувся лапою маленького бронзового дзвона біля воріт.

Дзень!

Із палацу вийшов сивий дракон. Він був такий старий, що його вуса майже торкалися підлоги.

На очах у гостей він перетворився на літнього чоловіка в темно-синьому вбранні.

— Я допоможу вам говорити з принцесою, — сказав він. — Людська мова за багато століть дуже змінилася.

Братів провели через кілька залів.

У стінах світилися перлини. Під прозорою підлогою пливли маленькі срібні рибки. Зі стелі звисали тонкі водяні нитки, але жодна крапля не падала на гостей.

У центральній залі сиділа принцеса-дракон.

Вона мала спокійне обличчя й темне вбрання, оздоблене візерунками хвиль. За її спиною висів величезний круглий диск, схожий на повний місяць під водою.

Посланці вклонилися й передали подарунки.

Сивий дракон прочитав імператорський лист.

Принцеса довго слухала, а потім сказала:

— Мені подобається, що цього разу люди прийшли не по скарби, а по знайомство. Перлини не люблять жадібних рук. Але дарувати їх друзям зовсім інша справа.

Вона наказала принести три великі перлини, сім менших і кошик звичайних морських перлин.

— Передайте це імператорові як відповідь, — сказала вона. — І скажіть: вода пам’ятає все, що в неї кидають. І камінь, і квітку, і добре слово. Нехай між нашими світами буде більше добрих слів.

Після цього в палаці влаштували вечерю.

Страви були дивовижні. Одна пахла квітами, друга нагадувала солодкі трави, третя хрумтіла, наче тонкий цукор.

— А де ж у вас рис? — пошепки запитав молодший брат.

Середній ледь не розсміявся.

— У палаці драконів і без рису пригод вистачає.

На ранок принцеса запропонувала гостям незвичайний шлях додому.

Біля воріт на них чекав великий синій дракон.

— Він віднесе вас до ріки, що веде до столиці, — пояснив сивий перекладач.

Брати сіли на драконову спину.

Мить — і палац зник унизу.

Ще мить — вони летіли крізь прохолодний туман.

А потім перед ними вже блищала широка ріка Янцзи.

Коли посланці повернулися до столиці, імператор довго розглядав подаровані перлини.

— Які з них найцінніші? — запитав він ученого.

Мудрець узяв одну велику перлину. У напівтемній залі вона світилася м’яким молочним світлом.

— Ця, за старими переказами, належить до перлин бажання. Але не думайте, що вона виконає все, чого захочеться.

— А що ж вона робить?

— Нагадує, що бажання треба обирати так само уважно, як шлях у незнайомій печері.

Він показав дві темніші перлини.

— Ці називають драконовими. Кажуть, уночі вони міняють відтінки.

Потім узяв кілька менших.

— А ці народилися в мушлях і живуть у ритмі місяця.

Придворні не дуже вірили.

Тоді в залі приглушили світло.

І перлини справді засяяли по-різному: одна срібно-білим, дві темно-синіми відблисками, кілька маленьких — зеленими й рожевими іскорками.

Усі замовкли.

Імператор наказав не розбирати дари між придворними, а зберігати їх разом із листом принцеси-дракона.

— Щоб ми пам’ятали не про багатство, — сказав він, — а про те, як його отримали.

Трьох братів щедро нагородили за сміливу подорож.

Не забули й про рибалку. Саме його випадкове падіння колись відкрило людям дорогу до незнаного світу.

— Я нічого особливого не зробив, — соромився він.

— Ти зробив найважливіше, — відповів мудрець. — Побачив диво й не спробував його привласнити.

Відтоді люди біля озера Дунтін ще довго розповідали про печеру, що веде до палацу принцеси-дракона.

Та ніхто не поспішав шукати її скарби.

Бо найкраща частина історії була зовсім не про перлини.

Вона була про двері між двома світами, які вперше відчинилися не через силу, а через ввічливий стукіт.

Нехай сміливе серце завжди знаходить добрий шлях ✨