Принцеса на горошині

Принцеса на горошині

Примітка: власна природна українська адаптація за класичним сюжетом Андерсена. Текст не копіює сучасних перекладів; старомодний мотив «справжньої принцеси» подано легко й казково.

КАЗКА

Жив колись молодий принц, який дуже хотів знайти принцесу, з якою можна було б прожити довге й щасливе життя.

Він побував у багатьох містах, відвідав безліч палаців і познайомився з багатьма принцесами. Одні чудово танцювали, інші знали сім мов, треті вміли їздити верхи швидше за королівську варту.

Але принц щоразу повертався додому сам.

— Не знаю, — казав він королеві-матері. — Мені хочеться зустріти людину справжню. Таку, яка не прикидається кимось іншим лише тому, що живе в палаці.

Королева усміхалася.

— Справжність не завжди видно по короні.

Одного вечора над королівством вибухнула сильна гроза.

Гур-р-р! — котився грім.

Блис-блис! — спалахували блискавки.

Дощ лив так, ніби хтось перекинув у небі величезне відро.

Раптом у ворота постукали.

Тук-тук-тук!

Старий король сам пішов відчиняти.

На порозі стояла молода дівчина. Вода стікала з її волосся, плащ промок наскрізь, а з черевиків при кожному кроці чулося кумедне хлюп-хлюп.

— Добрий вечір, — сказала вона. — Я принцеса з сусіднього краю. Гроза застала мене в дорозі, а мої супутники відстали. Чи можна перечекати ніч у вашому палаці?

— Звичайно, — відповів король. — У таку погоду ніхто не має залишатися за дверима.

Дівчину загорнули в теплий плед, дали їй гарячого чаю й запросили до вогню.

Вона не вимагала ні срібної чашки, ні особливої кімнати. Лише багато разів подякувала всім, хто їй допоміг.

Королева уважно спостерігала за гостею.

— Каже, що вона принцеса, — подумала королева. — Подивимося, що це за людина.

У старій казці королеви часом вигадують дуже дивні перевірки. Ця королева теж придумала одну.

Вона зайшла до гостьової спальні й поклала на ліжко маленьку суху горошину.

Зверху слуги склали цілу гору матраців і пухових перин.

Один матрац.

Другий.

Третій.

І ще, і ще, і ще.

Ліжко стало таким високим, що до нього довелося приставити маленьку драбинку.

Коли принцеса побачила це, вона здивувалася.

— Я мала спати чи підкорювати гору? — засміялася вона.

Уранці всі зібралися за сніданком.

— Як вам спалося? — ніби між іншим спитала королева.

Принцеса позіхнула.

— Дякую за гостинність, але, боюся, не дуже добре. Уявіть собі: під усіма цими м’якими перинами було щось маленьке й тверде. Я всю ніч крутилася й ніяк не могла зрозуміти, що саме.

Королева здивовано підняла брови.

Принц теж здивувався.

— Ви справді відчули горошину?

— Горошину? — перепитала гостя. — То ось що це було! Наступного разу краще покладіть її в суп.

Усі засміялися.

У старі часи казали, що тільки справжня принцеса могла відчути крихітну горошину крізь таку гору матраців.

Але принцові сподобалося інше.

Промокла й утомлена гостя не сварила слуг, не вимагала нового ліжка й навіть перетворила невдалу ніч на жарт.

Вони почали розмовляти й незабаром виявили, що обоє люблять мандрівки, старі книжки й яблучні пироги.

Потім зустрілися ще раз.

І ще.

А згодом вирішили одружитися — не через горошину, а тому, що їм було добре разом.

Саму горошину королева поклала в маленьку скляну коробочку й поставила в палацовому музеї.

Під нею написали:

«Найменша річ, через яку в палаці влаштували найбільшу перевірку».

І кажуть, вона лежить там досі.

Якщо, звісно, хтось випадково не зварив її на вечерю.

Якщо, звісно, хтось випадково не зварив її на вечерю.