Принцеса з Кентербері

Принцеса з Кентербері

Робоча українська назва: Принцеса з Кентербері

Колись на півночі Англії жив шляхетний чоловік, у якого було троє синів. Двоє старших вважали себе дуже розумними. Вони любили складні слова, давали поради навіть тоді, коли їх ніхто не просив, і були певні, що на будь-яке запитання знають відповідь.

Молодшого звали Джек. Він найбільше часу проводив із вівцями, знав усі стежки між пагорбами, умів передбачити дощ за запахом повітря й помічав такі дрібниці, повз які його брати проходили не дивлячись.

Та старші часто посміювалися з нього.

— Джек думає не так, як усі, — казали вони.

— Може, саме тому він інколи бачить те, чого не бачите ви, — відповідав батько.

Одного дня по всій окрузі розійшлася новина: принцеса з Кентербері, відома своїм гострим розумом і любов’ю до загадок, влаштовує велике змагання кмітливців.

Король оголосив:

— Той, хто зуміє відповісти на три несподівані запитання принцеси, отримає право пройти друге випробування. А якщо вони обоє захочуть, переможець зможе залишитися при дворі й стати її товаришем у справах королівства.

Старші брати відразу почали збиратися в дорогу.

— Оце завдання для нас! — сказав перший.

— Авжеж. Там потрібні справжні розумники, — додав другий.

— Я теж піду, — сказав Джек.

Брати перезирнулися.

— Ти?

— А чому ні?

І хоч вони довго переконували його залишитися з вівцями, Джек узяв свою торбинку й пішов разом із ними.

Дорога була довга, але Джек не нудьгував. Біля живоплоту він раптом нахилився й підняв маленьке яйце, що лежало в сухій траві.

— Дивіться, що знайшов!

— Яйце як яйце, — відмахнулися брати.

Джек обережно поклав його до торбинки.

Трохи далі йому трапилася вигнута ліщинова гілочка.

— А це ще може згодитися.

— Навіщо тобі крива палиця? — засміялися брати.

— Не знаю. Тому й цікаво.

Нарешті під старим деревом він знайшов горіх.

— І горіх береш? — зітхнув старший брат.

— У дорозі ніколи не знаєш, яка дрібниця стане потрібною, — відповів Джек.

Коли вони прибули до палацу, в великій залі вже зібралися охочі випробувати свій розум. Принцеса сиділа біля високого вікна й розмовляла з гостями легко та весело.

Старші брати виступили першими. Вони почали так старанно пояснювати свої думки, що заплуталися у власних словах. Один сперечався із самим собою, другий намагався вгадати, яку відповідь хоче почути принцеса.

Незабаром обоє відійшли вбік, трохи засмучені.

Тоді вперед ступив Джек.

Він оглянув залу й усміхнувся:

— Яке тут тепле товариство.

Принцеса вирішила одразу перевірити, чи вміє він підтримувати гру словами.

— Авжеж, — відповіла вона. — У нас стільки тепла, ніби кожен носить маленький вогник біля серця.

Джек дістав із торбинки яйце.

— Якщо вже є вогник, може, підсмажимо яйце?

У залі засміялися.

Принцеса не розгубилася.

— Добре. А як ти його дістанеш із гарячої шкаралупи, не торкаючись руками?

Джек показав вигнуту ліщинову гілочку.

— Ось цим гачком.

Принцеса підняла брови.

— А звідки взявся такий дивний гачок?

Джек дістав горіх.

— Із ліщини. А ось її підпис.

Принцеса засміялася першою.

— Три запитання, три відповіді. І жодної ти не готував наперед.

— Я взагалі мало що готую наперед, — зізнався Джек. — Зате намагаюся дивитися, що є поруч.

Король теж був задоволений.

— Перше випробування пройдено. Але є ще друге. За тиждень приходь знову. Тобі треба буде провести в залі всю ніч і не заснути до світанку. Не впораєшся — просто повернешся додому. Впораєшся — ми визнаємо тебе переможцем змагання.

Джек погодився.

Увесь тиждень він пас овець і міркував, як не задрімати в теплому палаці серед ночі. Та чим більше думав, тим менше мав планів.

— Побачимо на місці, — вирішив він нарешті.

Коли настав день випробування, Джек вирушив до Кентербері. Дорогою йому треба було перейти неглибоку річку. Він роззувся й ступив у прохолодну воду. Біля каміння метнулися маленькі рибки.

Джек спіймав кілька в просту полотняну посудину з водою, яку ніс для дороги.

— Ви теж сьогодні будете моїми помічниками, — сказав він і пішов далі.

Увечері його посадили в зручне крісло у великій залі. На столі стояли пироги, фрукти, горіхи й теплий напій зі спеціями. Принцеса сіла навпроти.

— Готовий не спати до ранку?

— Готовий спробувати.

Спочатку вони розмовляли про дороги, овець, книжки, дивні придворні правила й те, чому люди так бояться сказати «не знаю».

Та ближче до півночі вогонь у каміні став тихішим. За вікнами шумів дощ. Після ситої вечері Джек почав клювати носом.

Принцеса помітила це.

— Здається, ти засинаєш.

Джек миттю розплющив очі.

— Зовсім ні. Я рибалю.

— У палацовій залі?

— Саме тут.

— І де ж твоя річка?

— У моїй торбинці.

Він засунув руку під край плаща, непомітно дістав одну рибку з посудини й урочисто показав її принцесі.

— Ось улов.

Принцеса так здивувалася, що забула про випробування.

— Невже? Покажи ще!

— Риба примхлива. Треба чекати.

Джек зробив вигляд, що закидає невидиму вудку просто біля крісла. Вони обоє ледве стримували сміх.

Минуло трохи часу.

— Клює! — прошепотів Джек і дістав другу рибку.

— Це найхимерніша риболовля, яку я бачила, — сказала принцеса.

— Зате не нудно.

Так вони сперечалися, вигадували правила палацової риболовлі, складали загадки й рахували удари годинника. Джек більше не заснув.

Коли за вікнами посіріло небо, принцеса оголосила:

— Світанок. Ти пройшов випробування.

Вранці прийшов король.

— Кажуть, ви всю ніч ловили рибу просто в залі?

— Так, ваша величносте, — серйозно відповів Джек.

Король подивився на суху підлогу.

— А де ж вода?

— Для справжньої вигадки інколи достатньо уяви.

— Тоді злови рибу й для мене, — усміхнувся король.

Джек попросив його сховати руки за спиною й заплющити очі. Потім непомітно поклав останню маленьку рибку в широкий рукав королівської мантії.

— А тепер шукайте.

Король засунув руку в рукав і раптом відчув, як щось прохолодне ворухнулося.

— Та вона справді тут!

Уся зала вибухнула сміхом.

Джек обережно забрав рибку й того ж дня відніс усіх трьох назад до річки.

— Дякую за службу, — сказав він, випускаючи їх у воду.

Після змагання король запропонував Джеку залишитися при дворі.

— Ти не схожий на вченого радника, — сказав він, — але вмієш знаходити відповідь із того, що маєш під рукою. Це рідкісний талант.

Принцеса додала:

— А ще він не боїться смішної відповіді, якщо вона працює.

Джек залишився в Кентербері на деякий час. Він і принцеса разом розв’язували загадки, слухали людей, сперечалися й часто дивилися на одну проблему з різних боків.

Згодом вони зрозуміли, що їм подобається не тільки змагатися, а й бути поруч. І вже тоді, без указів, конкурсів чи обіцянок, самі вирішили одружитися.

Старші брати приїхали на весілля й довго не могли збагнути, як Джек, якого вони вважали найменш ученим, став тим, до чиєї думки прислухався цілий двір.

А Джек лише усміхнувся.

Він давно знав одну просту річ: розум не завжди носить важку книжку під пахвою. Іноді він іде дорогою з яйцем, кривою гілочкою та горіхом у кишені — і просто уважно дивиться навколо.

Він давно знав одну просту річ: розум не завжди носить важку книжку під пахвою. Іноді він іде дорогою з яйцем, кривою гілочкою та горіхом у кишені — і просто уважно дивиться навколо.