Пташка Ґертруди

Пташка Ґертруди

Робоча українська назва: Пташка Ґертруди

ПОВНИЙ ТЕКСТ

Дуже давно, каже стара норвезька легенда, Ісус і святий Петро мандрували землею пішки. Вони переходили пагорби, долали кам’янисті стежки, ночували там, де заставала темрява, і їли те, чим ділилися з ними добрі люди.

Одного дня дорога була особливо довгою. Сонце вже хилилося до вечора, вітер ставав прохолоднішим, а мандрівники так зголодніли, що запах диму з далекого комина здався їм найкращим запахом у світі.

Незабаром вони побачили невелику хатину. Біля дверей стояла жінка на ім’я Ґертруда. На голові в неї була яскрава червона хустинка, а на вогні шкварчала велика пласка пательня.

Ґертруда саме пекла коржі.

— Добрий вечір, — привіталися мандрівники. — Ми йдемо здалеку. Чи не могла б ти поділитися з нами маленьким шматочком хліба?

Ґертруда подивилася на миску з тістом, потім на гостей і трохи насупилася.

— Ну… хіба що зовсім маленьким, — сказала вона. — Зроблю вам крихітний коржик.

Вона відщипнула від тіста шматочок, такий малий, що його ледве можна було втримати двома пальцями, розплескала його й поклала на гарячу пательню.

Та сталося диво.

Тісто почало рости. Спершу коржик став завбільшки з долоню. Потім — із тарілку. А за мить уже займав майже всю пательню.

Ґертруда широко розплющила очі.

— Оце так! — вигукнула вона. — Ні, такий корж надто великий. Його я залишу собі.

Вона зняла корж із вогню, поклала на стіл і знову відщипнула тісто.

Цього разу ще менше.

— Ось цей точно буде для вас, — сказала вона.

Але щойно другий коржик торкнувся гарячої пательні, як і він почав рости: круглішав, ширшав, піднімався, аж поки знову не став великим і рум’яним.

Ґертруда похитала головою.

— І цей завеликий, — пробурмотіла вона. — Такий шкода віддавати.

Святий Петро здивовано глянув на неї, але нічого не сказав.

Ґертруда взяла третю крихту тіста. Цього разу зовсім крихітну.

— Ну тепер уже напевно, — мовила вона. — Такий маленький коржик мені не буде шкода.

Та диво повторилося втретє. Корж виріс, став пишним, золотавим і таким духмяним, що від одного запаху хотілося усміхнутися.

Ґертруда простягнула до нього руку… і знову забрала назад.

— Ні, — сказала вона. — Я передумала. У мене самої не так уже й багато.

У хатині стало тихо.

За вікном шелестіли дерева. На даху постукувала гілочка. Вогонь під пательнею потріскував, ніби теж чекав, що буде далі.

Ісус спокійно подивився на Ґертруду.

— Ти тричі мала нагоду поділитися зовсім малим, — сказав він. — І щоразу отримувала значно більше, ніж віддала. Але тобі все одно здавалося, що для іншого шкода навіть шматочка.

Ґертруда опустила очі.

— Я просто боялася, що мені не вистачить, — тихо відповіла вона.

— Коли весь час боїшся втратити крихту, — сказав мандрівник, — можна не помітити, скільки вже маєш. Нехай же ти навчишся знаходити поживу по крихті й радіти кожній краплі, яку дарує небо.

У ту ж мить легкий вітер пролетів хатою.

Червона хустинка Ґертруди майнула, наче крильце. Її руки стали крилами, постать зробилася маленькою й легкою, а на місці жінки опинився чорний птах із червоною плямкою на голові.

Птах здивовано кліпнув очима.

Тук.

Він дзьобнув дерев’яну лаву.

Тук-тук.

Потім підлетів до одвірка й постукав дзьобом по дереву, ніби одразу зрозумів, де відтепер шукатиме їжу.

— Не бійся, Ґертрудо, — лагідно сказав святий Петро. — У лісі вистачить і дерев, і дощу, і ранкового світла. А головне, тепер кожна знайдена крихта нагадуватиме тобі, що навіть малим можна ділитися.

Пташка вилетіла з хатини через димар. Сажа зробила її пір’я темним, а червона хустинка ніби назавжди залишила на голівці яскраву червону мітку.

Відтоді, розповідає легенда, у норвезьких лісах можна почути:

тук-тук-тук…

Це пташка Ґертруди шукає під корою маленьких комах і зернятка.

А коли збирається дощ, вона свистить і перегукується між деревами, наче радіє кожній краплині, що падає з неба.

І якщо почуєш у лісі наполегливе постукування по стовбуру, можна згадати цю давню історію.

Бо іноді найважливіший урок починається не з великого подарунка.

Іноді він починається з маленького шматочка хліба, яким ти все-таки вирішив поділитися.

Іноді він починається з маленького шматочка хліба, яким ти все-таки вирішив поділитися.