Рікі з чубчиком

Рікі з чубчиком

Робоча українська назва: Рікі з чубчиком

Колись у одному королівстві народився принц. На маківці в нього стирчав кумедний чубчик, і тому всі стали називати його Рікі з Чубчиком.

Зовні він зовсім не був схожий на тих бездоганних принців, яких малювали на палацових картинах. Але фея, що прийшла на його народження, сказала королеві:

— Не хвилюйтеся. Ваш син матиме рідкісний дар: він навчиться бачити суть речей, добирати точні слова й допомагати тому, кого щиро полюбить, відкривати власний розум і голос.

Так і сталося.

Рікі ріс допитливим хлопчиком. Він умів слухати, помічав те, що інші пропускали, і навіть складну справу міг пояснити просто. З ним було цікаво розмовляти і садівникові, і вченому, і кухареві, і послам із далеких країн.

Через кілька років у сусідньому королівстві народилися дві принцеси-близнючки.

Старша була надзвичайно вродлива. Куди б вона не прийшла, усі спершу дивилися тільки на неї. Та від постійного захоплення вона виросла дуже невпевненою в собі: боялася сказати щось недоречне, губилася під час розмов і часто мовчала, навіть коли мала власну думку.

Молодша не привертала стільки уваги зовнішністю, зате з дитинства легко сперечалася, жартувала, ставила запитання й знаходила цікаві відповіді.

Фея, яка колись відвідала Рікі, прийшла і до цих дітей.

— Кожна з вас матиме свій дар, — сказала вона. — Молодшій буде легко користуватися словом. А старша матиме іншу силу: людина, яку вона по-справжньому полюбить, стане для неї прекрасною не тому, що зміниться її обличчя, а тому, що вона навчиться бачити її серцем.

Минали роки.

При дворі старшу принцесу без кінця хвалили за вроду, але рідко питали, що вона думає. Коли ж вона намагалася говорити, то від хвилювання плутала слова. Хтось усміхався, хтось поспішав закінчити речення замість неї.

Поступово принцеса почала вірити, що їй справді нічого сказати.

Одного дня після особливо галасливого прийому вона втекла до лісу.

— Усі дивляться на мене, але ніхто мене не чує, — прошепотіла вона й сіла під старим дубом.

— Можливо, вони просто ніколи не давали тобі часу договорити, — почувся голос.

Перед нею стояв незнайомий юнак із маленьким чубчиком на маківці.

— Ви хто? — спитала принцеса.

— Рікі. А ви, якщо не помиляюся, принцеса, про яку говорять у трьох королівствах.

Вона зітхнула.

— Саме це й нестерпно. Про мене говорять усі. Зі мною — майже ніхто.

Рікі сів на камінь неподалік.

— Тоді розкажіть мені щось таке, чого про вас ніхто не знає.

— Я не вмію цікаво говорити.

— Це ми ще перевіримо.

Він не став ставити складних запитань. Спитав, яке дерево їй подобається найбільше, чому вона любить грозу, яку книжку перечитувала в дитинстві, що змінила б у королівському саду.

Спочатку принцеса відповідала коротко. Потім довше. А незабаром забула боятися.

— Бачите? — усміхнувся Рікі. — У вас повно думок. Просто вони звикли стояти біля дверей і чекати, поки їм дозволять увійти.

Принцеса засміялася.

— Хотіла б я завжди говорити так вільно.

Рікі став серйозним.

— Мені колись подарували здатність допомогти людині, яку я люблю, відкрити власний розум. І я можу поділитися цим даром із вами.

Принцеса здивувалася.

— А що ви попросите натомість?

— Не відповідь зараз. Лише одне: рівно через рік зустріньмося тут знову. За цей рік ви зможете пізнати себе краще. А тоді самі вирішите, чи хочете, щоб я залишився у вашому житті.

— Це справедливо, — сказала принцеса. — Обіцяю прийти.

Рікі простягнув їй руку.

У ту мить принцесі здалося, ніби всередині запалили маленький ліхтарик. Вона не стала раптом знати все на світі. Але думки перестали розбігатися. Слова почали слухатися її.

Коли принцеса повернулася до палацу, придворні помітили зміну.

На раді вона вперше попросила не перебивати її і спокійно пояснила, як краще розподілити воду між селами під час посухи.

Наступного дня запропонувала відкрити при бібліотеці кімнату для дітей.

А ще через тиждень сама зупинила суперечку двох послів, поставивши їм кілька простих запитань.

Король дивувався:

— Доню, звідки в тебе така впевненість?

— Вона була в мене й раніше, — відповіла принцеса. — Просто я не вміла її чути.

Тепер навколо неї з’явилося ще більше шанувальників. Принци приїздили з подарунками, читали вірші й розповідали про свої володіння.

Та принцеса вже не поспішала обирати. Вона ставила запитання, слухала відповіді й дивилася не на коштовності, а на те, як люди поводяться зі слугами, дітьми, старшими й тими, хто не може бути їм корисним.

Минув рік.

Одного ранку принцеса пішла до знайомого лісу. Вона задумалася так глибоко, що раптом почула під ногами незвичайний шум.

Здавалося, під землею хтось готує величезне свято.

— Швидше з пирогами!

— Ставте столи!

— Не забудьте музику!

Принцеса розсунула гілки й побачила в низині кухарів, слуг і музикантів.

— Для кого все це? — спитала вона.

— Для принца Рікі з Чубчиком, — відповів кухар. — Сьогодні особливий день.

І тоді принцеса згадала обіцянку.

За кілька хвилин на стежці з’явився Рікі.

— Ви прийшли, — сказав він.

— Я обіцяла.

— І тепер можете відповісти вільно. Я не хочу, щоб давня обіцянка вирішувала за вас.

Принцеса уважно подивилася на нього.

— Рік тому я майже не знала, ким є. Як я могла тоді вирішувати, з ким хочу прожити життя?

— Саме тому я й дав вам рік.

— А якщо я скажу «ні»?

— Я засмучуся, — чесно відповів Рікі. — Але прийму вашу відповідь.

Принцеса помовчала.

— У мене є ще одне запитання. Чому ви допомогли мені тоді, в лісі?

— Бо ви були сумні. А ще тому, що я побачив у вас набагато більше, ніж бачили ті, хто тільки захоплювався вашою зовнішністю.

— А тепер?

— Тепер я бачу людину, яка вміє думати сама й не боїться запитувати.

Принцеса усміхнулася.

— А я бачу людину, поруч із якою мені не треба прикидатися.

Вона раптом згадала слова феї: той, кого вона по-справжньому полюбить, стане для неї прекрасним.

І сталося дивне.

Чубчик Рікі залишився тим самим. Риси обличчя теж не змінилися. Але принцеса дивилася на нього й не могла зрозуміти, чому колись люди називали його непривабливим.

Вона бачила теплі очі, живу усмішку, розум і доброту.

— Здається, чарівний дар спрацював, — сказала вона.

— Який саме?

— Мій.

Рікі засміявся.

— Тоді що ви вирішили?

— Я хочу бути з вами. Не тому, що обіцяла рік тому. А тому, що обираю це сьогодні.

Коли вони повернулися до палацу, король вислухав доньку й дав своє благословення.

Весілля справді відбулося, але підземні кухарі даремно хвилювалися: свято перенесли на кілька днів, щоб устигли запросити обидва королівства.

Пізніше люди любили сперечатися, що ж сталося насправді.

Одні казали, що фея справді зробила Рікі вродливим.

Інші — що принцеса завдяки чарівному дару навчилася бачити його інакше.

А дехто вважав, що найбільше диво відбулося ще раніше: Рікі не подарував принцесі чужий розум, а допоміг почути її власний.

І, можливо, саме так працює найкраща магія.

І, можливо, саме так працює найкраща магія.