Рішення короля

Рішення короля

Колись у невеликому селі жив хлопець на ім’я Хуан. Він був бідний і часто не знав, що їстиме ввечері, та все одно намагався не втрачати доброго настрою.

Одного дня Хуан ішов дорогою до сусіднього містечка. Зранку він нічого не їв, а сонце вже піднялося високо. У животі бурчало так голосно, що Хуан навіть озирнувся, ніби хтось покликав його з-за спини.

Саме тоді він проходив повз великий будинок багатія Педро.

Із відчиненого вікна кухні плив чудовий запах. Там варився рис, шкварчали овочі зі спеціями, а десь у глибині кухні кипів густий запашний соус.

Хуан зупинився біля дороги.

— Який аромат! — прошепотів він.

Він не заходив у двір, не торкався чужої їжі й навіть не просив частування. Просто постояв кілька хвилин, вдихаючи теплий запах, а тоді усміхнувся.

— Наче й справді трохи легше стало.

Та Педро помітив його з ґанку.

— Гей, ти! — гукнув він. — Чого тут стоїш?

— Та нічого, пане Педро. Просто ваша кухня так смачно пахне.

— Ага! Отже, ти користувався запахом моєї їжі?

Хуан розгубився.

— Запахом?

— Сам сказав, що від нього тобі стало легше. Тоді плати.

Хуан подумав, що це жарт. Але Педро не жартував.

— Я не їв вашої страви, — спокійно відповів хлопець. — Я лише пройшов дорогою.

— А запах був мій! — не поступався Педро. — Підемо до короля. Нехай він вирішить, хто правий.

Так у Хуана з’явилася перша справа.

Вони рушили до міста. За селом дорога проходила через низьке болотисте місце. Там чоловік на ім’я Мануель намагався витягти коня з густої багнюки.

— Допоможіть! — попросив він, побачивши подорожніх.

Педро лише підняв край свого одягу, щоб не забруднитися, а Хуан одразу зайшов у багно.

Він підштовхував коня збоку, говорив до нього лагідно й допомагав Мануелю тягнути повід. Нарешті кінь ступив на тверду землю.

У ту ж мить він злякався, різко смикнувся, і жмут волосся з хвоста зачепився за колючу гілку та висмикнувся.

Кінь навіть не постраждав, але Мануель сердито показав на хвіст.

— Дивись, що ти наробив!

— Я ж допомагав тобі витягти його, — здивувався Хуан.

— Допомагав, але тепер хвіст не такий гарний. Плати!

— За випадковий жмут волосся?

— Не хочеш платити — підемо до короля.

Так у Хуана з’явилася друга справа.

До палацу вони не встигли дістатися до темряви, тому заночували в домі знайомого Педро. Господарі дали гостям місце на нижньому поверсі. Хуан так утомився, що заснув майже одразу.

Пізно ввечері господиня спустилася сходами з великим кошиком яєць. Вранці вона збиралася нести їх на ринок.

У темряві Хуан почув кроки, прокинувся й, не розібравшись спросоння, вигукнув:

— Хто там?

Жінка здригнулася. Кошик вислизнув із рук.

Трісь! Хрусь! Дзень!

Частина яєць розбилася просто на підлозі.

— Ой лишенько, — засмутилася господиня.

Хуан миттю схопився.

— Пробачте! Я не хотів вас налякати. Я допоможу все прибрати.

Господиня бачила, що це була випадковість, але її чоловік розсердився.

— Завтра і цю справу віднесемо до короля. Нехай Хуан поверне нам кожне яйце!

На ранок до палацу прийшла вже ціла процесія: Хуан, Педро, Мануель і господар дому.

Король уважно вислухав усіх.

— Почнемо з запаху їжі, — сказав він.

Педро виступив уперед.

— Ваша величносте, моя кухня, мої продукти, мій запах. Хуан ним наситився. Отже, він винен мені гроші.

Король подивився на Хуана.

— Маєш при собі монети?

У Хуана знайшлося лише дві маленькі срібні монетки.

— Поклади їх на стіл, — наказав король.

Хуан поклав.

— А тепер, Педро, нахилися й добре вдихни над ними.

У залі стало тихо.

Педро нахилився до монет, понюхав і випростався.

— Я нічого не відчуваю.

— Саме так, — кивнув король. — Хуан отримав лише запах твоєї їжі. Тож і ти отримуєш лише запах його грошей. Розрахунок завершено.

Придворні ледь стримали усмішки, а Педро почервонів і відступив.

— Тепер кінь, — сказав король.

Мануель почав скаржитися на зіпсований хвіст.

Король запитав:

— Хуан навмисне його пошкодив?

— Ні.

— Ти сам попросив Хуана допомогти витягти коня?

— Так.

— Але все одно вимагаєш, щоб він повернув хвіст таким, яким він був?

— Так, ваша величносте.

Король замислено потер підборіддя.

— Тоді залиш коня Хуанові. Нехай тримає його доти, доки хвіст не відросте точно таким, як раніше.

Мануель аж підскочив.

— Але ж мені потрібен мій кінь!

— А Хуанові потрібен час, щоб виконати твою неможливу вимогу, — спокійно відповів король.

Мануель помовчав, подивився на Хуана й нарешті зітхнув.

— Гаразд. Я забираю свою скаргу. Насправді він допоміг мені, коли інші пройшли б повз.

— Оце вже розумна відповідь, — сказав король.

Залишилася третя справа.

Господар дому виступив уперед.

— Через Хуана моя дружина впустила кошик. Я хочу, щоб він повернув нам усі розбиті яйця.

— Саме ті яйця? — перепитав король.

— Саме ті.

Король кивнув.

— Добре. Тоді дай Хуанові свою найкращу курку. Він триматиме її, поки вона не знесе стільки ж яєць, скільки було розбито. А якщо тобі потрібні не просто такі самі, а саме ті втрачені яйця, доведеться чекати, поки курка навчиться повертати минуле.

У залі всі розсміялися.

Навіть господиня усміхнулася й торкнула чоловіка за рукав.

— Я ж казала тобі, що це була випадковість.

Чоловік похнюпився.

— Забираю скаргу, ваша величносте.

Король подивився на всіх чотирьох позивачів.

— Запам’ятайте, — сказав він. — Справедливість не означає знайти когось, на кого можна сердитися. Треба дивитися, що людина зробила навмисне, що сталося випадково і чи не вимагаємо ми від іншого неможливого.

Потім він звернувся до Хуана.

— А ти наступного разу не соромся попросити їжі, якщо справді голодний.

І наказав кухареві дати хлопцеві миску гарячого рису та овочів на дорогу.

Хуан уклонився.

Цього разу він не просто вдихав запах. Він сів у затінку біля палацу й з’їв обід до останньої ложки.

А коли повернувся до свого села, люди ще довго переказували три королівські рішення: про запах їжі й запах грошей, про кінський хвіст, що мав відрости, і про курку, яка ніяк не вміла повертати вчорашні яйця.

І щоразу ця історія нагадувала їм: мудре рішення не завжди буває суворим. Іноді воно просто допомагає побачити, наскільки безглуздою була сварка.

І щоразу ця історія нагадувала їм: мудре рішення не завжди буває суворим. Іноді воно просто допомагає побачити, наскільки безглуздою була сварка.