Робінзон Крузо

Робінзон Крузо

Робінзон Крузо з юності мріяв про море. Батько радив йому обрати спокійне життя, але кожен корабель у гавані здавався Робінзонові дверима у великий світ. Одного дня він таки вирушив у плавання.

Море відразу показало свій характер. Шторм кидав корабель на хвилях, і Робінзон пообіцяв собі, що, якщо повернеться додому, більше ніколи не випробовуватиме долю. Та коли небо прояснилося, страх минув, а разом із ним розтанула й обіцянка.

Минуло кілька років. Робінзон багато мандрував, працював, торгував і знову виходив у море. Під час однієї далекої подорожі страшна буря розбила корабель. Хвилі винесли Робінзона на берег незнайомого острова. З усієї команди врятувався лише він.

Спершу Робінзон не міг повірити, що залишився сам. Навколо були море, скелі, дерева й голоси птахів, але жодного людського житла. Він піднявся на височину і побачив: це справді острів.

Наступного ранку море стало спокійнішим. Удалині ще виднівся напівзатоплений корабель. Робінзон змайстрував пліт і кілька разів дістався до нього. Він перевіз на берег інструменти, мотузки, дошки, одяг, посуд, зерно, зброю для захисту, порох і все інше, що могло знадобитися.

Він вибрав місце біля схилу пагорба і спорудив житло. Перед входом поставив міцну огорожу, а всередині зробив полиці, стіл і ліжко. На великому стовпі Робінзон вирізав дату свого прибуття на острів і щодня робив зарубку, щоб не загубити рахунок часу.

Самотність була важчою за працю. Тому Робінзон привчив себе записувати думки. Він складав список усього, що втрачено, і всього, що ще має. «Я сам на острові, — писав він, — але я живий. У мене немає людей поруч, зате є їжа, інструменти й час навчитися новому».

І він справді вчився. Робінзон приручив кіз, вирощував ячмінь і рис із зернин, які випадково знайшов серед корабельних запасів. Спочатку врожаї були мізерні, зате згодом він навчився молоти зерно й пекти прості коржі. Він ліпив глиняний посуд і випалював його на вогні. Зшив собі одяг зі шкур, зробив парасолю від сонця й дощу, навчився сушити виноград.

Одного разу Робінзон вирішив видовбати велику каное. Робота тривала багато місяців. Човен вийшов міцний і гарний, але коли настав час тягнути його до води, Робінзон зрозумів, що не зрушить його з місця. Він довго дивився на свою працю, а потім засміявся.

— Спершу треба думати, як довести справу до кінця, а вже потім рубати дерево, — сказав він сам собі.

Так минали роки.

Одного дня, прогулюючись берегом, Робінзон раптом зупинився. На мокрому піску чітко відбився слід босої людської ноги.

Він озирнувся. Нікого.

Того дня Робінзон уперше за багато років зрозумів, що острів не завжди безлюдний. Йому стало тривожно. Він зміцнив житло і почав уважніше стежити за берегом.

Через деякий час Робінзон побачив човни, що причалили до острова. Люди з материка привезли полонених. Один із них вирвався і побіг уздовж берега. За ним кинулися переслідувачі.

Робінзон вирішив допомогти втікачеві. Він налякав переслідувачів і допоміг чоловікові дістатися безпечного місця.

Врятований чоловік спершу не знав, чи можна довіряти незнайомцеві. Робінзон дав йому воду й їжу, показав, що не хоче завдати зла. Вони почали вчитися розуміти одне одного.

Це сталося в п’ятницю, і Робінзон назвав нового друга П’ятницею. Незабаром П’ятниця вивчив багато англійських слів, а Робінзон почав краще розуміти його звичаї та історії про рідний край.

Найважливіше було те, що тепер вони вже не були самі.

П’ятниця виявився спостережливим і сміливим. Він добре знав море, швидко бігав, умів знаходити їстівні рослини. Робінзон ділився з ним умінням користуватися інструментами, а П’ятниця навчав Робінзона тому, що знав сам. Вони працювали поруч, лагодили житло, доглядали кіз і разом мріяли колись залишити острів.

Згодом на берег знову прибули човни. Серед полонених П’ятниця впізнав свого батька. Робінзон і П’ятниця допомогли йому та ще одному полоненому звільнитися. Після цього на острові з’явилася надія встановити зв’язок із материком.

Та несподівано біля берега показався великий англійський корабель.

Робінзон спершу зрадів, але швидко помітив дивну річ: частина матросів висадила на острів зв’язаних людей. Виявилося, що на кораблі стався заколот. Капітана та кількох вірних йому моряків хотіли залишити напризволяще.

Робінзон запропонував допомогу. Разом із П’ятницею та капітаном вони склали план. Їм вдалося повернути команду на бік капітана і відновити порядок на кораблі.

Коли Робінзон ступив на палубу, йому було важко повірити, що довге життя на острові завершується.

Він прожив там двадцять вісім років.

Перед відплиттям Робінзон востаннє обійшов своє житло. Огорожа, печера, поля, стежки, місце, де стояв невдалий човен, — усе це було частиною його життя. Острів навчив його терпінню, праці й тому, що навіть у найважчий день варто шукати наступний крок.

П’ятниця вирушив разом із ним.

Коли корабель віддалявся від берега, Робінзон дивився на маленьку зелену смугу серед моря й думав, що найбільшим його відкриттям були не нові землі й не скарби. Він навчився будувати з того, що має, визнавати свої помилки, цінувати людську дружбу і не втрачати надії тоді, коли навколо здається самий океан.

Коли корабель віддалявся від берега, Робінзон дивився на маленьку зелену смугу серед моря й думав, що найбільшим його відкриттям були не нові землі й не скарби. Він навчився будувати з того, що має, визнавати свої помилки, цінувати людську дружбу і не втрачати надії тоді, коли навколо здається самий океан.