Риба і дружина леопарда, або Чому риба живе у воді

Риба і дружина леопарда, або Чому риба живе у воді

Робоча українська назва: Риба і дружина леопарда, або Чому риба живе у воді

Дуже давно, так давно, що річки ще нібито самі обирали собі русла, у краю біля Калабара тварини розмовляли людськими голосами, ходили стежками між селами й збиралися на раду, коли виникала суперечка.

У ті часи Риба, кажуть, жила не лише у воді. Вона могла вибиратися на берег, ходити вологою травою й гостювати в друзів.

Найкращим її другом був Леопард.

Леопард жив у затінку великого лісу разом із дружиною. У його домі завжди пахло печеними плодами, травами й димом від вогнища. Коли Риба приходила в гості, Леопард радів:

— Заходь, друже! Розповідай, що чути біля річки.

А Риба відповідала:

— Спершу ти розкажи, що відбувається в лісі. У воді про ваші справи нічого не знають.

Так вони й дружили: один знав усі лісові стежки, інша — усі тихі затоки.

Та з часом Риба почала поводитися дивно.

Коли Леопард ішов далеко в ліс, вона все частіше приходила до його дому без запрошення. Їй подобалося довго розмовляти з дружиною Леопарда, приносити їй блискучі мушлі й розповідати смішні історії.

У цьому не було б нічого поганого, якби Риба не почала приховувати ці візити.

— Тільки не кажімо Леопардові, що я тут була, — просила вона. — Він може неправильно зрозуміти.

Дружина Леопарда щоразу почувалася дедалі незручніше.

— Якщо це треба приховувати від твого найкращого друга, — сказала вона одного дня, — мабуть, щось у цьому вже не так.

Але Риба відмахнулася:

— Та що тут такого? Ми просто розмовляємо.

Поблизу жила стара сусідка. Вона бачила, як Риба раз по раз з’являється біля дому, щойно Леопард іде до лісу.

Спершу старенька не втручалася. Та коли таємних відвідин стало надто багато, вона сказала Леопардові:

— Я не хочу сварити друзів. Але краще запитай Рибу прямо, чому вона приходить до твого дому тільки тоді, коли тебе немає.

Леопард не повірив.

— Риба? Мій друг? Ні. Вона б не робила нічого потайки.

— Тоді не сердься завчасно, — відповіла сусідка. — Просто дізнайся правду.

Наступного дня Леопард удав, що вирушає далеко. Пройшов кілька стежок, обійшов великий баобаб і тихо повернувся з іншого боку.

Біля свого дому він побачив Рибу.

— Отже, це правда, — сказав Леопард.

Риба здригнулася.

— Я можу все пояснити.

— Тоді пояснюй. Чому ти просила приховувати свої візити?

Риба відкрила рот, закрила його, знову відкрила — і не знайшла добрих слів.

Дружина Леопарда вийшла з дому.

— Я вже казала Рибі, що таємниці руйнують довіру. Мені теж слід було розповісти тобі раніше. Не хочу, щоб через це ви стали ворогами.

Леопард був дуже сердитий. Його хвіст смикався з боку в бік, а кігті дряпали землю.

Та замість бійки він згадав звичай їхнього краю: якщо суперечка велика, її несуть на раду.

— Нехай нас вислухає король Ейо, — сказав він. — Я не хочу вирішувати все в гніві.

Наступного ранку біля великого дерева зібралася громада. Прийшли лісові тварини, птахи, мешканці берега. Посередині сидів король Ейо.

Спочатку говорив Леопард.

— Я довіряв Рибі. Вона була бажаним гостем у моєму домі. Але вона використала мою відсутність і просила приховувати свої візити.

Потім король звернувся до Риби:

— Що скажеш ти?

Риба довго мовчала.

— Я хотіла уваги й думала лише про себе. Я знала, що другові це не сподобається, тому й просила мовчати. Виходить, я сама розуміла, що чиню нечесно.

— А ти? — запитав король дружину Леопарда.

— Я мала раніше сказати «ні» та не погоджуватися на таємницю, — відповіла вона. — Тепер хочу, щоб ця історія закінчилася без помсти.

Король Ейо задумався.

— Довіру не можна наказати повернути. Її можна лише вибудувати знову, крок за кроком. Але зараз вам потрібна відстань, щоб гнів ущух.

Він звернувся до Риби:

— Ти завжди любила річку більше за суху землю. Віднині живи у воді. Там буде твій дім. На берег виходь лише там, де безпечно й де тебе не зустрінуть старі сварки.

Риба опустила голову.

— Це справедливо.

Леопард фиркнув, але вже не гарчав.

— Я не обіцяю забути все сьогодні.

— І не треба, — сказав король. — Достатньо не перетворювати образу на нову образу.

Того ж дня Риба пішла до річки.

Вода торкнулася її плавців — і раптом здалася не холодною, а рідною. Риба занурилася глибше. Побачила сріблясті бульбашки, зелені стебла підводних рослин, маленькі камінці, які сонце робило золотими.

— Як тут просторо, — прошепотіла вона.

Раніше вода була для неї лише місцем, куди можна зайти й вийти. Тепер вона вперше подивилася на річку як на дім.

Риба навчилася знаходити тихі затоки, ховатися від сильної течії, шукати їжу між камінням і слухати, як дощ барабанить по поверхні.

Минув час.

Одного спекотного дня Леопард прийшов до річки напитися. На мілководді він побачив знайомий срібний бік.

Риба теж помітила його.

Вони мовчали.

Потім Риба сказала:

— Я не прошу, щоб усе стало як раніше. Але хочу ще раз вибачитися.

Леопард нахилився до води.

— Я почув тебе ще тоді. Просто мені потрібен був час.

— Я розумію.

Леопард напився й уже збирався йти, коли Риба гукнула:

— Обережно біля північної стежки. Після дощу там розмило берег.

Леопард озирнувся.

— Дякую.

Це не було поверненням старої дружби. Але це був перший маленький місток.

Відтоді Риба жила у воді. Там народжувалися її діти й діти її дітей. Вони знали всі течії, усі затоки й усі прохолодні тіні під берегом.

А старі оповідачі пояснювали малечі:

— Ось чому риба обрала воду своїм домом.

І додавали:

— Та головне в цій історії не те, де хто живе. Головне — пам’ятати: дружба тримається не на секретах, а на довірі. Якщо вчинок хочеться сховати від друга, краще зупинитися й подумати, чи варто його робити.

— Та головне в цій історії не те, де хто живе. Головне — пам’ятати: дружба тримається не на секретах, а на довірі. Якщо вчинок хочеться сховати від друга, краще зупинитися й подумати, чи варто його робити.