Скрейтфут і три ведмеді

Скрейтфут і три ведмеді

Робоча українська назва: Скрейтфут і три ведмеді

У великому зеленому лісі стояв старий кам’яний будинок, такий просторий, що звірі називали його Ведмежим Замком.

У ньому жили троє ведмедів.

Великий Ведмідь був справді великий. Коли він ішов коридором, підлога глухо відповідала:

Туп. Туп. Туп.

Середній Ведмідь був не надто великий і не надто малий. Він любив, щоб у домі все лежало на своєму місці.

А Малий Ведмідь був найменший і найвеселіший. У нього був улюблений стілець, улюблена мисочка й маленьке біле ліжко біля вікна.

Неподалік, у норі під старим дубом, жив самотній лис на ім’я Скрейтфут.

Скрейтфут трохи побоювався ведмедів. Та його цікавість була ще більшою за страх.

«Що вони їдять? На чому сплять? Невже в замку є справжня велика зала? А скільки там кімнат?» — думав він щоразу, коли проходив неподалік.

Одного дня троє ведмедів пішли гуляти лісом. Скрейтфут саме блукав між деревами й сам не помітив, як опинився просто перед Ведмежим Замком.

Він озирнувся ліворуч.

Нікого.

Озирнувся праворуч.

Нікого.

Підійшов до дверей.

— Я тільки одним оком гляну, — прошепотів він.

Двері виявилися незамкненими.

Скрейтфут прочинив їх зовсім трішечки й просунув усередину ніс.

Тихо.

Тоді він просунув одну лапу.

Потім другу.

Потім третю й четверту.

І раптом зрозумів, що вже стоїть посеред чужої зали.

— Ну раз я вже тут... тільки хвилинку подивлюся, — сказав він сам собі.

У залі стояли три стільці.

Один величезний.

Другий середній.

Третій маленький.

Скрейтфут видерся на найбільший стілець.

— Ой, який твердий!

Зістрибнув і сів на середній.

Повернувся вправо. Повернувся вліво.

— Ні. Незручно.

Тоді він сів на маленький стілець.

— Оце інша справа! М’яко, тепло, саме для мене.

Скрейтфут розслабився, відкинувся назад і почав гойдатися.

Раз.

Два.

Три.

Хрусь!

Маленький стілець розсипався на кілька частин.

Лис підскочив.

— Ой лишенько.

Він спробував приставити ніжку назад. Вона падала.

Спробував підперти сидіння спинкою. Спинка падала.

— Може, ніхто не помітить? — прошепотів Скрейтфут, хоча сам чудово бачив, що не помітити таке буде важко.

На столі він побачив три мисочки з молоком.

— Від хвилювання я страшенно хочу пити.

У великій мисці молоко здалося йому надто кислим.

— Фу-у.

У середній він зробив два ковтки.

— Не моє.

А з маленької пахло свіжим солодким молоком.

Скрейтфут сьорбнув.

Потім ще раз.

І ще.

— Я тільки трішечки...

Та коли відірвав мордочку від мисочки, вона вже була порожня.

— Ой лишенько номер два, — сказав лис.

Тепер розумна думка мала б підказати йому: «Час іти додому».

Але цікавість прошепотіла: «А що там нагорі?»

І Скрейтфут послухав саме цікавість.

Він тихенько піднявся сходами й знайшов спальню з трьома ліжками.

Перше було величезне.

Лис заліз на нього, ліг і одразу скривився.

— Горбкувате.

Друге було краще, але ковдра весь час сповзала.

А третє, маленьке біле ліжечко, було таке затишне, що Скрейтфут лише на мить поклав голову на подушку...

...і заснув.

Незабаром троє ведмедів повернулися додому.

Великий Ведмідь підійшов до свого стільця.

— ХТО СИДІВ НА МОЄМУ СТІЛЬЦІ? — прогримів він.

Середній Ведмідь оглянув свій.

— І на моєму хтось сидів.

Малий Ведмідь завмер перед купкою дерев’яних деталей.

— А мій стільчик... хтось зламав.

Усі троє подивилися одне на одного.

Потім підійшли до столу.

— ХТО ПИВ МОЄ МОЛОКО? — здивувався Великий Ведмідь.

— І моє хтось куштував, — сказав Середній.

Малий заглянув у свою мисочку.

— А моє випили все до краплі!

Тепер ведмеді вже точно знали: у будинку побував непроханий гість.

Вони піднялися нагору.

Великий Ведмідь подивився на своє ліжко.

— ХТО ТУТ ЛЕЖАВ?

— І в моєму хтось крутився, — сказав Середній.

Малий Ведмідь підійшов до свого ліжечка, відкинув край ковдри й вигукнув:

— А в моєму він досі спить!

Скрейтфут розплющив очі.

Перед ним стояли три ведмеді.

Великий.

Середній.

Малий.

Лис миттю сів.

— Доброго ранку... чи вечора... Я, мабуть, трохи заблукав.

— Заблукав? — перепитав Середній Ведмідь. — І випадково посидів на всіх стільцях?

— Випадково.

— І випадково спробував молоко з усіх мисок?

— Так вийшло.

Малий Ведмідь схрестив лапи.

— А мій стільчик теж сам випадково зламався?

Скрейтфут опустив вуха.

— Ні. Це вже я.

Ведмеді сердилися. Дуже сердилися.

Великий Ведмідь грізно насупився.

— Непроханих гостей треба як слід провчити!

Середній Ведмідь кивнув.

— Треба, щоб він запам’ятав: чужий дім — не місце для таких витівок.

А Малий Ведмідь подумав і сказав:

— Найкраще, якщо він полагодить мій стілець, а потім піде через двері, через які зайшов.

Великий і Середній переглянулися.

— Справедливо, — вирішили вони.

Скрейтфут аж видихнув.

Усі разом спустилися до зали. Ведмеді принесли клей, мотузку й маленький молоточок. Скрейтфут старанно тримав ніжки, Середній Ведмідь вирівнював спинку, а Великий притискав усе так обережно, як тільки міг своїми величезними лапами.

Малий Ведмідь командував:

— Трішки праворуч... тепер ліворуч... ось так!

За якийсь час стільчик знову стояв цілий.

— А молоко я теж поверну, — пообіцяв лис. — Завтра принесу вам глечик свіжого.

— Добре, — сказав Малий Ведмідь. — Але зараз тобі час додому.

Ведмеді відчинили двері.

Скрейтфут вийшов на ґанок, потім обернувся.

— Вибачте. Я справді хотів лише подивитися.

— Дивитися можна, коли тебе запросили, — відповів Середній Ведмідь.

— А якщо дуже цікаво, можна постукати, — додав Малий.

— Запам’ятаю.

І Скрейтфут побіг через ліс так швидко, що хвіст майорів за ним, мов рудий прапорець.

Наступного ранку біля дверей Ведмежого Замку стояв глечик свіжого молока. Поруч лежала маленька записка:

«Для трьох ведмедів. Особливо для Малого. Від Скрейтфута».

Відтоді лис більше ніколи не заходив до чужого дому без дозволу.

Зате інколи він приходив до замку вдень, чемно стукав:

Тук-тук-тук.

І якщо ведмеді були вдома, Малий Ведмідь відчиняв двері й казав:

— Заходь, Скрейтфут. Тільки сьогодні сидимо без гойдання на стільцях.

І всі троє ведмедів сміялися.

А Скрейтфут сміявся разом із ними.

Бо цікавість — чудова річ.

Особливо коли вона не забуває про добрі манери.

Особливо коли вона не забуває про добрі манери.