Слон Гірлі-Фейс

Слон Гірлі-Фейс

Робоча українська назва: Слон Гірлі-Фейс

Колись у королівському дворі жив великий слон на ім’я Гірлі-Фейс.

Усі його любили за спокійний характер.

Він обережно брав із долоні яблука, терпляче чекав, поки йому почистять спину, і навіть маленьким пташкам дозволяв сідати собі на голову.

— Наш Гірлі-Фейс нікого не скривдить, — часто казав його доглядач.

Слон чув це й задоволено ворушив вухами.

Однієї ночі, коли весь двір заснув, неподалік від слонячого загону зібралися кілька грубих чоловіків.

Вони думали, що їх ніхто не чує.

— Якщо хочеш, щоб тебе боялися, треба говорити голосніше за всіх, — сказав один.

— І ніколи не поступатися, — додав другий. — Хто сильніший, той і правий.

— А якщо хтось стоїть на дорозі, просто відштовхни його, — засміявся третій.

Гірлі-Фейс не спав.

Він слухав дуже уважно.

«Дивно, — подумав слон. — Може, саме так і треба поводитися сильним? Ці люди говорять так упевнено, ніби добре знають життя».

Наступного ранку прийшов доглядач із кошиком фруктів.

— Доброго ранку, друже!

Раніше Гірлі-Фейс лагідно простягав хобот.

А цього разу він гучно затрубив:

— Пру-у-у!

І хоботом відсунув кошик так різко, що яблука покотилися по двору.

— Гірлі-Фейсе! Що з тобою?

Слон згадав нічні слова.

«Треба бути найгучнішим».

Він затрубив ще голосніше.

Другий доглядач приніс воду.

— Відійди трішки, я поставлю відро.

Але Гірлі-Фейс подумав:

«Ніколи не поступайся».

І вперто залишився стояти посеред проходу.

Коли його попросили зробити крок убік, він сердито тупнув ногою.

Вода вихлюпнулася.

До обіду весь двір уже знав, що з добрим слоном коїться щось дивне.

Гірлі-Фейс штовхав порожні кошики, не слухав команд, голосно трубив і сердився щоразу, коли хтось із ним не погоджувався.

Ніхто не був серйозно травмований, але підходити до величезного роздратованого слона стало небезпечно.

Доглядачі доповіли королю.

— Він захворів? — запитав король.

— Не схоже, — відповіли вони. — Їсть добре, ходить нормально, очі ясні. Просто ніби став зовсім іншим.

Король покликав мудрого радника, який давно знав Гірлі-Фейса.

Той не поспішав.

Спершу подивився, як слон їсть.

Потім перевірив його ноги, вуха й очі.

Послухав дихання.

— Здоровий, — сказав він.

— Тоді чому так поводиться?

Мудрець сів неподалік від загону й довго мовчав.

Нарешті запитав:

— Чи не було тут останнім часом незнайомих людей?

Один із вартових згадав:

— Кілька ночей тому за стіною сиділа якась галаслива компанія. Ми прогнали їх, щойно помітили.

— Про що вони говорили?

— Не знаю. Щось про силу, страх і те, що нікому не треба поступатися.

Мудрець кивнув.

— Думаю, Гірлі-Фейс почув їх і вирішив, що вони вчать його правильного життя.

Король здивувався.

— Невже один вечір може так вплинути на нього?

— Не завжди один вечір. Але якщо хтось говорить упевнено, ми іноді приймаємо його слова за мудрість, навіть не перевіривши їх.

— І що робити?

— Дати слонові почути інші слова. А далі він має сам побачити різницю.

Того вечора біля загону сіли кілька людей, яких у місті знали як спокійних і добрих.

Вони не зверталися до слона напряму. Просто розмовляли між собою.

— Сьогодні сусід допоміг мені полагодити дах, — сказав один.

— А ти чим йому віддячив?

— Допоміг перенести мішки з зерном. Удвох усе вийшло швидше.

Інший сказав:

— Я колись думав, що найсильніший той, хто всіх перемагає в суперечці. А тепер думаю, що сила ще й у тому, щоб зупинитися, коли сердитий.

— І в тому, щоб не лякати слабшого лише тому, що можеш, — додав третій.

Гірлі-Фейс слухав.

«Ці теж говорять упевнено, — подумав він. — Але зовсім інакше».

Наступної ночі люди повернулися.

Вони говорили про терпіння, дружбу й допомогу.

На третю ніч один із них сказав:

— Добрий приклад не змушує. Він показує шлях, а вибирати все одно тобі.

Ці слова слон запам’ятав.

Уранці прийшов його старий доглядач із кошиком яблук.

Гірлі-Фейс уже хотів голосно затрубити, але зупинився.

«Я можу вибрати сам».

Він повільно простягнув хобот і взяв одне яблуко.

Доглядач завмер.

— Оце вже схоже на мого друга.

Пізніше принесли воду.

Слон стояв посеред проходу.

— Гірлі-Фейсе, будь ласка, крок убік.

Він зробив крок.

Ніхто не аплодував і не вигукував. Доглядач просто поставив відро й погладив його по хоботу.

До вечора Гірлі-Фейс знову був спокійним.

Не тому, що забув грубі слова.

Навпаки, він добре їх пам’ятав.

Але тепер знав: не кожна гучна порада правильна, і не кожну поведінку варто повторювати.

Король наказав доглядачам стежити, щоб біля тваринного двору ночами не збиралися випадкові компанії.

А мудрий радник сказав:

— Це корисно не лише для слонів.

Відтоді Гірлі-Фейс знову обережно брав фрукти з долоні, пропускав людей у вузькому проході й дозволяв пташкам сидіти на своїй голові.

А коли у дворі хтось починав вихвалятися грубістю, слон лише ворушив великими вухами й думав:

«Я вже чув таке. Дякую, але свій характер я обиратиму сам».

«Я вже чув таке. Дякую, але свій характер я обиратиму сам».