Слуга лами

Слуга лами

Робоча українська назва: Слуга лами

Високо в тибетських горах, там, де стежки в’ються між кам’яними схилами, а вітер дзенькає молитовними прапорцями, жив старий лама. Його невеликий будинок стояв майже на самій вершині пагорба. Лама любив тишу, просту їжу й довгі години спокійних роздумів.

Допомагав йому молодий слуга на ім’я Ріндзін.

Ріндзін був веселий, вигадливий і надзвичайно кмітливий. Щоправда, працювати рівно й терпляче він не дуже любив. Якщо можна було зробити справу коротшим шляхом, Ріндзін обов’язково шукав саме його. А якщо короткого шляху не було, він нерідко намагався його вигадати.

Лама їв дуже скромно: ячмінне борошно, масло, сир, коржі та овочі. Він навчав Ріндзіна не завдавати зайвої шкоди живим істотам.

— Їжа має підтримувати нас, а не робити жорстокими, — казав він.

Ріндзін кивав, але часом зітхав над мискою ячмінної каші.

Одного дня біля дому заблукала вівця з отари, що паслася в долині. Ріндзін упіймав її й прив’язав у нижній кімнаті, щоб вона не втекла на крутий схил.

Потім він піднявся до лами.

— Учителю, я знайшов чужу вівцю. Потримайте, будь ласка, мотузку, поки я побіжу шукати пастуха.

Лама взяв мотузку.

— Добре. Тільки не барися.

Ріндзін спустився вниз. Та замість того щоб одразу бігти в долину, він вирішив пожартувати. Він легенько потягнув вівцю в один бік, а лама, відчувши натяг, потягнув мотузку в інший.

— Оце вперта тварина! — буркнув Ріндзін.

Вівця злякалася, голосно заблеяла, висмикнула мотузку й вискочила надвір.

Саме в цей момент з’явився хлопчик-пастух, який шукав загублену вівцю.

Він побачив Ріндзіна з мотузкою в руках і сердито спитав:

— Що ти тут робиш?

Ріндзін уже відкрив рота для чергової вигадки, але пастух випередив його:

— Я все бачив. Ти знову хотів хитрістю перекласти відповідальність на іншого.

Вівця тим часом спокійно побігла до своєї отари.

Увечері пастух розповів усе ламi.

Старий довго мовчав. Потім сказав:

— Ріндзін, кмітливість — гарна річ. Але якщо нею прикривати неправду, вона перестає бути мудрістю.

Ріндзін опустив голову.

— Я лише хотів пожартувати.

— Жарт, після якого хтось інший мусить відповідати за твої вчинки, уже не дуже добрий жарт. Тобі треба пожити самостійно й навчитися відповідати за себе.

Так Ріндзін зібрав невеликий вузлик і спустився з гори шукати щастя.

Спочатку він ішов сумний. Та довго сумувати не вмів. Незабаром Ріндзін уже насвистував і розглядав дорогу навколо.

Надвечір він наздогнав іншого молодого чоловіка.

— Куди прямуєш? — спитав незнайомець.

— Куди ноги приведуть, — відповів Ріндзін. — Хочу заробити трохи грошей і довести, що можу дати собі раду.

Чоловік усміхнувся.

— Тоді ходімо разом. Я теж шукаю нагоду заробити.

Ріндзін ще не знав, що його новий супутник був злодійкуватим хитруном.

До вечора вони дісталися великого будинку в зеленій долині. Господар того дому нещодавно помер, а в будинку залишилася його донька. Колись у неї був брат, який давно пішов з дому й не повернувся.

Супутник Ріндзіна довідався про це й одразу придумав підступний план.

— Слухай, — прошепотів він. — Я скажу, що я той зниклий брат. А ти сховаєшся в сусідній темній кімнаті. Коли я запитаю вголос, чи справді повернувся син господаря, ти відповіси низьким голосом: «Так».

Ріндзін почухав потилицю.

— Це ж обман.

— Просто невеличкий спектакль. Ми візьмемо трохи грошей і підемо.

Ріндзін вагався. Він згадав слова лами про кмітливість без чесності. Але спокуса виявилася сильнішою.

— Гаразд, — сказав він. — Лише без шкоди для дівчини.

План спрацював. У напівтемній кімнаті Ріндзін відповів на запитання глухим голосом, і дівчина повірила, що перед нею давно зниклий брат. Вона погодилася дати йому мішечок золота на дорогу.

Хитрун пообіцяв Ріндзіну поділити гроші навпіл.

Та щойно настав вечір, він утік із усім золотом.

Вранці Ріндзін вийшов із дому й спитав:

— А де мій товариш?

— Пішов уночі, — відповіла дівчина. — Я дала йому мішок золота.

Ріндзін аж присвиснув.

— Оце тобі й чесний поділ.

Йому стало соромно не лише через те, що його обдурили. Він зрозумів, що сам погодився на неправду, а тепер отримав її назад.

— Я поверну ваше золото, — сказав він дівчині.

Вона здивовано подивилася на нього.

— Ти знаєш, куди він пішов?

— Приблизно. А ще я знаю, що він дуже любить легку здобич.

Ріндзін позичив коня й помчав дорогою.

Опівдні він побачив хитруна далеко попереду. Той сидів під деревом, відпочиваючи поруч із важким мішком.

Ріндзін не став наближатися. Він проскакав повз, наче страшенно кудись поспішав, а трохи далі зупинився й поклав посеред дороги один новий чобіт, що був у його вузлику.

Ще за кілька поворотів він поклав другий чобіт і сховався за кущами.

Незабаром з’явився хитрун із мішком золота.

— Гарний чобіт, — пробурмотів він, побачивши перший. — Шкода, що один. Один мені ні до чого.

Він пішов далі.

Побачив другий чобіт і зупинився.

— Оце пощастило! Треба повернутися по перший.

Мішок був важкий, тому хитрун сховав його під купою сухої трави й поспішив назад.

Щойно він зник за поворотом, Ріндзін вийшов зі схованки, узяв мішок і поїхав назад до великого дому.

Дівчина не могла повірити своїм очам.

— Ти повернув усе?

— Усе до останньої монети, — відповів Ріндзін. — І, здається, ще дещо знайшов.

— Що саме?

— Розуміння. Якщо починаєш справу з обману, не дивуйся, коли обман обернеться проти тебе.

Дівчина подякувала йому й хотіла дати нагороду, але Ріндзін узяв лише трохи їжі на дорогу.

— Цього досить. Я маю ще одну справу.

— Яку?

— Повернутися до лами й чесно сказати, що він мав рацію.

Коли Ріндзін знову піднявся на знайомий пагорб, старий лама сидів біля дверей і дивився на далекі гори.

— Ти повернувся, — сказав він.

— Так, учителю.

— Багатим?

Ріндзін усміхнувся.

— Не дуже. Зате трохи мудрішим.

Лама кивнув.

— Це багатство, яке важче втратити.

Відтоді Ріндзін залишився веселим і винахідливим. Але перед кожною хитрістю він навчився питати себе: «Чи не доведеться комусь іншому платити за мій жарт?»

І якщо відповідь була «доведеться», Ріндзін вигадував інший спосіб.

Бо справжня кмітливість не лише допомагає виплутатися з халепи. Вона ще й підказує, як у ту халепу не потрапити.

Бо справжня кмітливість не лише допомагає виплутатися з халепи. Вона ще й підказує, як у ту халепу не потрапити.