Соломинка, вуглинка і квасолинка

Соломинка, вуглинка і квасолинка

Примітка: м’яка дитяча адаптація. В оригіналі фінал значно похмуріший; у версії Bembi персонажі залишаються живими, а пригода завершується кумедно.

КАЗКА

Жила собі на краю маленького містечка добра господиня. Одного ранку вона вирішила зварити на обід квасолевий суп. Розпалила вогонь, поклала в піч сухі дрова, принесла мисочку квасолі й заходилася поратися на кухні.

Та поки господиня відвернулася до полиці по сіль, сталося дещо дивовижне.

Одна тоненька Соломинка, що лежала біля печі, раптом ворухнулася.

— Ой лишенько, — прошепотіла вона. — Ще трохи, і мене кинуть у вогонь!

Саме в цю мить із печі викотилася маленька чорна Вуглинка. Вона світилася червоним краєчком і дуже поспішала.

— Посунься, будь ласка! — засичала вона. — Я щойно втекла від полум’я. Ще хвилинка там, і від мене залишився б самий попіл.

А з миски на стіл тим часом вистрибнула кругла Квасолинка. Вона покотилася до краю, стрибнула на лаву, а звідти — просто на підлогу.

— І мене зачекайте! — сказала вона. — Я теж не хочу сьогодні ставати супом.

Троє втікачів сховалися за кошиком із дровами. Коли на кухні стало тихо, вони обережно визирнули.

— Нам дуже пощастило, — сказала Квасолинка. — Але якщо ми залишимося тут, нас рано чи пізно знайдуть.

— То що ж робити? — спитала Соломинка.

— Подорожувати! — вигукнула Вуглинка. — Десь за садом має бути великий світ.

Так троє нових друзів вирушили в дорогу.

Соломинка йшла першою, бо була найдовша і могла розсовувати травинки. Квасолинка весело котилася за нею. А Вуглинка дріботіла останньою, намагаючись не торкатися сухого листя своїм ще теплим боком.

Вони минули город, пройшли під парканом, побачили поле, якого раніше ніколи не бачили, і дуже пишалися собою.

— От бачите, — сказала Квасолинка. — Варто лише наважитися, і світ одразу стає більшим.

Та невдовзі перед ними задзюрчав струмок.

Вода бігла швидко, перестрибувала через камінці й весело плюскотілася біля берегів.

— А ось це вже проблема, — сказала Вуглинка. — Я води не люблю.

— Я теж не хочу плисти, — зізналася Квасолинка. — Мене віднесе невідомо куди.

Соломинка трохи подумала й випросталася на всю довжину.

— Я ляжу поперек струмка, наче місточок. Ви перейдете по мені, а потім допоможете перебратися й мені.

— Чудовий план! — зраділа Квасолинка.

Соломинка лягла від одного берега до іншого. Вуглинка першою ступила на незвичайний міст.

— Обережно, — попередила Соломинка. — І не поспішай.

Вуглинка зробила крок. Потім ще один.

Посередині струмка вона глянула вниз.

Вода шуміла просто під нею.

— Ой… — прошепотіла Вуглинка.

Вона так злякалася, що завмерла.

— Іди далі! — підбадьорювала Квасолинка з берега.

— Не можу. У мене ноги тремтять.

— У тебе немає ніг, — нагадала Соломинка.

— Тоді в мене тремтить усе інше!

Квасолинка не втрималася й засміялася.

Вуглинка теж хихикнула. Від сміху вона посунулася вперед, але її гарячий бочок торкнувся Соломинки.

— Ай! Гаряче! — пискнула Соломинка.

На ній з’явилася крихітна чорна цятка.

— Назад! — скомандувала Квасолинка. — Цей міст треба зробити міцнішим.

Вуглинка швидко повернулася на берег.

Друзі сіли радитися.

І тут Квасолинка помітила неподалік широку дерев’яну тріску.

— А якщо покласти її поруч із Соломинкою? Тоді міст буде ширшим і прохолоднішим.

Так вони й зробили.

Цього разу Вуглинка перейшла струмок без пригод. Потім перекотилася Квасолинка. А вдвох вони підтягнули Соломинку за кінчик на інший берег.

— Ура! — закричали всі троє.

Квасолинка сміялася так голосно, що ледь не покотилася назад у воду.

— Обережніше, — сказала Соломинка. — Нам і однієї пригоди на сьогодні вистачить.

Вони пішли далі й надвечір знайшли затишне місце під великим кущем ліщини.

Соломинка зробила їм м’яку підстилку. Вуглинка зігріла маленький камінець, щоб уночі було тепліше. А Квасолинка знайшла жолудеву чашечку, у якій зібрала кілька крапель роси.

— Знаєте, — сказала вона, коли над полем зійшов місяць, — поодинці ми навряд чи дісталися б сюди.

— Це правда, — погодилася Вуглинка. — Я б зупинилася біля першого струмка.

— А я б ніколи не придумала міст без вас, — сказала Соломинка.

Відтоді троє друзів мандрували разом. Вони ще не раз сперечалися, лякалися й потрапляли в кумедні халепи, але завжди пам’ятали головне: якщо поруч є друзі, навіть маленький струмок уже не здається непереборною рікою.

І кажуть, десь на краю великого поля досі можна знайти стежку, якою колись подорожували Соломинка, Вуглинка і Квасолинка — троє найменших мандрівників із найбільшими планами.

І кажуть, десь на краю великого поля досі можна знайти стежку, якою колись подорожували Соломинка, Вуглинка і Квасолинка — троє найменших мандрівників із найбільшими планами.