Сон королівського сина

Сон королівського сина

Робоча українська назва: Сон королівського сина

Жив колись король, у якого було троє синів. Старші вже вважали себе майже дорослими, а наймолодший більше за все любив слухати нічні історії, дивитися на зорі й запам’ятовувати сни.

Одного вечора король сказав синам:

— Сьогодні вранці не поспішайте забувати, що вам присниться. Завтра кожен розповість мені свій сон.

Наступного дня троє братів прийшли до батька.

— Мені снилося, що колись я успадкую королівський трон, — сказав старший.

Король задоволено кивнув.

— А мені, — мовив середній, — що я стану першим радником у королівстві.

Король усміхнувся ще ширше.

Тоді настала черга молодшого.

— А мені приснилося, що я мию руки перед святковим столом. Брати тримають золоту миску, мама подає мені рушник, а ви, тату, ллєте воду з золотого глечика.

У залі стало тихо.

Король почув у цих словах не просто сон, а зухвалість.

— Я служитиму тобі? — обурився він. — Ти надто високо себе ставиш!

— Але ж це тільки сон, — розгубився хлопець. — Я не наказував йому снитися.

Та король уже не слухав. У гніві він звелів молодшому синові покинути палац і не повертатися, доки не навчиться поваги.

Принц ішов довго. Спочатку йому було прикро, потім страшно, а згодом він зрозумів: якщо дорога вже почалася, треба дивитися вперед.

За кілька днів він опинився в густому лісі. Там, між двома скелями, побачив печеру. Зсередини пахло вареною кукурудзою.

Принц зазирнув усередину. На вогні стояв великий казан.

— Хоч би одну ложку, — прошепотів він.

Одна ложка стала другою, друга третьою, і хлопець незчувся, як з’їв добру частину вечері.

Раптом біля входу задзвеніли дзвіночки. До печери зайшов старий пастух. Він майже не бачив дороги й тримався за роги великого козла, а за ним ішла ціла череда.

Старий одразу відчув, що в печері хтось є.

— Хто тут?

Принц вийшов із темного кута.

— Пробачте. Я був голодний. Я мандрівник і не маю дому.

Пастух помовчав, а тоді сказав:

— Кукурудзи мені не шкода. Але наступного разу краще попроси. Якщо хочеш, можеш пожити тут і допомагати мені.

Так вони й зробили. Принц готував вечерю, прибирав печеру, лагодив кошики. Старий пас кіз у горах.

Одного ранку пастух сказав:

— Сьогодні поведеш череду ти. Є дев’ять гір. На восьми можеш пасти кіз, але дев’яту обійди. Там живуть віли, гірські чарівниці. Колись я не послухав застереження, посперечався з ними й після тієї зустрічі майже втратив зір.

Принц пообіцяв бути обережним.

Та коли він піднявся на восьму гору, дев’ята здалася зовсім близькою. Її вершина світилася в сонці, а над травою кружляли білі пелюстки.

«Лише гляну здалеку», — подумав він.

А потім зробив ще крок. І ще один.

Не встиг він озирнутися, як навколо з’явилися віли.

— Чужинець на нашій горі! — загомоніли вони. — За таку зухвалість доведеться відповісти.

Принц зрозумів, що силою нічого не вирішить.

— Згоден, я порушив межу, — сказав він. — Але перш ніж сваритися, перевірмо, хто з нас спритніший. Перестрибнемо через розщеплений стовбур. Якщо ви переможете, я одразу піду й більше сюди не повернуся.

Вілам сподобалася гра.

Принц знайшов стовбур, розщеплений блискавкою, і вставив між половинками дерев’яну кілочку. Сам легко перестрибнув. Коли одна з віл стрибнула слідом, принц витяг кілочок, і стовбур м’яко затиснув край її довгої накидки.

— Відпусти сестру! — попросили інші.

— Відпущу, — відповів принц. — Мені не потрібні ні скарби, ні влада. Допоможіть старому пастухові знову добре бачити.

Віли перезирнулися. Найстарша принесла пахучу гірську траву.

— Завари її чистою водою і промий старому очі. А тепер виконай свою частину домовленості.

Принц звільнив накидку, подякував і повернувся до печери.

Коли пастух скористався відваром, світ перед ним поступово прояснився. Спершу він побачив вогонь, потім обличчя принца, а згодом і далекі сосни біля входу.

— Я знову бачу! — радів старий. — Ти ризикнув через власну цікавість, але виправив помилку добрим вчинком.

Наступного дня пастух дав принцові ключі від восьми комірчин.

— Бери звідти все, що потрібно для господарства. Лише дев’яті двері не відчиняй.

Принц засміявся:

— З дев’ятими місцями мені явно не щастить.

Та цікавість знову виявилася сильнішою.

За дев’ятими дверима стояв золотий кінь. Поряд сидів золотий хорт, а золота курочка водила по підлозі маленьких золотих курчат і клювала золоті зернятка.

Принц завмер.

— Невже ви справжні?

— Цілком, — відповів кінь. — І дуже давно чекаємо, коли хтось відчинить ці двері.

— Тоді ходімо зі мною, — сказав принц.

Кінь попередив:

— Старий беріг нас, тому не захоче відпускати одразу. Якщо вирушимо, не сперечайся з ним. Візьми маленький камінець, краплю води у флаконі й ножиці. У дорозі вони стануть у пригоді.

Принц так і зробив. Він устелив вихід тканиною, щоб золоті копита не дзвеніли об камінь, посадив курочку з курчатами в кошик, узяв хорта й виїхав із печери.

Та пастух усе-таки помітив утечу й помчав слідом на своєму великому козлі.

— Кинь камінець! — гукнув золотий кінь.

Принц кинув його, і між ними виросла висока кам’яна гряда. Пастухові довелося шукати обхід.

— Тепер воду!

Крапля торкнулася землі й розлилася широким струмком. Погоня знову відстала.

Коли пастух наблизився втретє, кінь сказав:

— Кинь ножиці в траву.

Ножиці дзенькнули, і попереду піднявся густий колючий чагарник. Великий козел зупинився перед ним, не бажаючи дерти боки об терня.

Пастух зрозумів, що не наздожене втікачів.

— Гаразд! — гукнув він здалеку. — Видно, ці золоті створіння самі обрали тебе. Але слухай пораду: не виставляй золото напоказ. Люди іноді бачать блиск раніше, ніж серце.

Принц подякував. У найближчому селі він купив прості попони й накрив ними коня та хорта. Збоку вони тепер здавалися звичайними дорожніми тваринами.

Після довгих мандрів принц несподівано повернувся до королівства свого батька.

Саме там оголосили випробування для вершників. За палацом лежала широка ущелина, через яку колись ішов старий міст. Буря пошкодила його, і ніхто не наважувався провести коня вузькою вцілілою доріжкою на інший бік. Король пообіцяв щедру нагороду тому, хто зробить це безпечно й покаже, як відновити переправу.

— Спробую, — сказав незнайомий мандрівник у простому плащі.

Люди засміялися, побачивши його «звичайного» коня.

Але золотий кінь ішов так легко й точно, ніби знав кожен камінчик. Принц переправився, повернувся назад і показав майстрам, де можна закріпити нові балки.

Палацова варта вирішила, що незнайомець приховує якийсь секрет, і привела його до замку для пояснень. Йому дали кімнату під охороною, а коня, хорта й кошик залишили поруч.

Уночі попони зісковзнули.

Уранці слуги побачили золотого коня, золотого хорта й золоту курочку з курчатами. Новина миттю дійшла до короля.

— Це не простий мандрівник, — сказав він. — Запросіть його до великої зали як почесного гостя.

За давнім звичаєм перед бенкетом гостеві подали воду для рук.

Старший принц тримав золоту миску з одного боку. Середній — з другого. Королева простягнула рушник.

А сам король узяв золотий глечик і налив воду на руки мандрівникові.

Наймолодший син завмер.

Перед ним був той самий образ, який колись прийшов уві сні.

— Тату, — тихо сказав він. — Тепер ви впізнаєте мій сон?

Король уважно подивився на гостя. Простий дорожній одяг не міг приховати знайомих очей.

— Сину…

Королева першою обійняла хлопця. Брати поставили миску на стіл і кинулися до нього. А король довго мовчав.

— Я покарав тебе за те, чого ти не обирав, — нарешті сказав він. — І почув у твоєму сні образу лише тому, що надто боявся втратити свою велич.

— Я теж навчився не кидатися за кожною цікавістю, — усміхнувся принц. — Хоча, зізнаюся, навчився не з першого разу.

Король засміявся, і напруга в залі розтанула.

Золотому коневі дали простору стайню, хортові — подушку біля каміна, а курочка з курчатами оселилася в сонячному саду.

Та найбільше принц цінував не золото.

Він запам’ятав старого пастуха, який нагодував незнайомця. Віл, які погодилися на мирну угоду. І власний сон, що не наказував майбутньому статися, а лише нагадав: іноді значення події відкривається не одразу.

Відтоді в тому королівстві казали: не сердься на сон і не суди людину за перше враження. Дорога може перевернути все — і часом той, кого ти прогнав від воріт, повернеться до тебе мудрішим, добрішим і зовсім не таким, яким ти його уявляв.

Відтоді в тому королівстві казали: не сердься на сон і не суди людину за перше враження. Дорога може перевернути все — і часом той, кого ти прогнав від воріт, повернеться до тебе мудрішим, добрішим і зовсім не таким, яким ти його уявляв.