Сова з великими очима

Сова з великими очима

Робоча українська назва: Сова з великими очима

Давно-давно, в оповідях зі східних канадських лісів, тварини вміли розмовляти між собою майже як люди. Кролик знав у лісі кожну стежку, кожен струмок і кожну галявину. Він був вправним провідником, але ще більше прославився своїми хитрощами.

Особливо часто Кролик сперечався з Вовком. Вони могли привітатися при зустрічі й навіть пройти разом частину дороги, та кожен знав: варто іншому задумати якусь витівку, і спокою не буде.

Неподалік від них, у маленькому будинку серед дерев, жила жінка з дорослою донькою. Кролик і Вовк обоє любили приходити до їхнього дому. Кролик приносив музику: сідав біля ґанку й грав на сопілці. Вовк натомість хвалився, що добре знає ліс і може знайти їжу навіть у негоду.

Одного весняного дня Кролик почув, як мати сказала доньці:

— Вовк здається мені надійним. Він сильний і, кажуть, вправний мисливець.

Кролику це зовсім не сподобалося.

«Отже, Вовка тут поважають більше за мене? — подумав він. — Ну, я ще покажу, який він “поважний”!»

Увечері Кролик прийшов до будинку й почав розповідати:

— Та Вовк зовсім не такий важливий, як здається. Я навіть можу приїхати на ньому верхи, наче на конячці.

Жінка підняла брови.

— На Вовкові? Не повірю, поки не побачу.

Кролик тільки усміхнувся.

Наступного дня він зустрів Вовка на стежці.

— Ходімо разом до того будинку, — запропонував Кролик.

Вовк охоче погодився.

Пройшли вони трохи, і раптом Кролик схопився за живіт.

— Ой-ой! Не можу й кроку ступити. Напевно, з’їв надто багато молодої конюшини.

— Сідай мені на спину, — сказав Вовк. — Ти легкий, я донесу.

Кролик заліз йому на спину. Через кілька хвилин він уже весело командував:

— Ліворуч! Тепер праворуч! Швидше!

Біля поля їм трапилася стара маленька попона з ремінцем, яку господарі лишили сушитися на огорожі. Кролик умовив Вовка накинути її на спину, «щоб сидіти зручніше». А потім узяв тонку гілочку й удавав із себе знаменитого вершника.

Так вони й наблизилися до будинку: Вовк ішов, а Кролик сидів у нього на спині й голосно вигукував:

— Дорогу великому мандрівникові!

Жінка з донькою вийшли на ґанок і здивовано засміялися.

Кролик зіскочив на землю та гордо сказав:

— Бачите? Я ж казав, що можу приїхати на Вовкові.

Вовк лише тепер зрозумів, навіщо Кролик затіяв цю виставу.

— То ось що ти задумав! — буркнув він.

Йому дали добру вечерю, і він трохи заспокоївся. Та дорогою додому вирішив: наступного разу хитрощі Кролика так легко не минуться.

Кролик теж відчував, що Вовк сердиться, тому кілька днів уникав його. Але голод є голод. Одного вечора Кролик пробрався на чужий город поласувати капустою.

Господарі помітили злодюжку, спіймали його й прив’язали широкою мотузкою до дерева.

— Посидиш тут, поки ми вирішимо, як відучити тебе від чужих грядок, — сказали вони й пішли до дому.

Саме тоді з лісу вийшов Вовк.

Кролик одразу заговорив лагідним голосом:

— Друже Вовче! Як добре, що ти прийшов. Мене тут залишили чекати на чудову вечерю. Кажуть, принесуть цілий кошик ласощів. А я вже наївся й хочу додому.

Вовк примружився.

— Після минулого разу я тобі не дуже вірю.

— І правильно, — серйозно сказав Кролик. — Ніколи не треба вірити першому слову. Але можеш сам перевірити. Розв’яжи мене, а якщо хочеш, стань тут замість мене.

Вовк був голодний. Він подумав, подумав і таки погодився.

Кролик звільнився, прив’язав Вовка тією самою мотузкою й помчав геть.

Коли господарі повернулися й побачили замість Кролика Вовка, то дуже здивувалися.

— Що тут відбувається?

Вовк усе зрозумів.

— Кролик… — простогнав він. — Знову Кролик.

Люди розв’язали його й відпустили, а Вовк побіг шукати хитруна.

Довго він ішов по сліду. Нарешті в місячному світлі побачив Кролика. Той кинувся навтьоки й сховався в дуплі старого дерева. Отвір був такий вузький, що Вовк не міг просунути туди навіть морду.

— Тепер не втечеш, — сказав Вовк. — Я піду по допомогу, а хтось постереже тут.

На сусідній гілці сиділа Сова.

— Сово, — попросив Вовк, — посиди біля дупла. Не дай Кролику вислизнути, поки я повернуся.

— Добре, — відповіла Сова й спустилася нижче.

Коли Вовк зник між деревами, з дупла долинув голос Кролика:

— Сово, тобі не цікаво, що тут усередині? У мене тут така дивовижна кімнатка!

— Нічого не бачу, — сказала Сова. — Там темно.

— Підійди ближче й розплющ очі ширше. Тоді побачиш.

Сова була дуже допитлива. Вона нахилилася до отвору й широко розплющила очі.

Кролик саме жував гіркі лісові листочки. Він набрав у рот трохи їхнього терпкого соку й бризнув просто назовні.

— Ай! — скрикнула Сова.

Очі защипало. Вона відскочила від дупла, замахала крилами й почала кліпати, намагаючись витерти сльози. Кролик лише цього й чекав. Він тихенько вислизнув із дупла з іншого боку й зник у хащах.

Незабаром повернувся Вовк.

— Де Кролик?

— Він… був тут… — почала Сова, все ще мружачись.

Вовк заглянув у дупло. Порожньо.

— Ти його випустила!

— Ні, він мене обдурив!

Вовк сердито заметушився довкола дерева. Він так поспішав і розмахував довгою палицею, якою хотів перевірити дупло, що випадково зачепив суху гілку над Совою. Гілка впала поруч, Сова від переляку підскочила й легенько вдарилася головою об стовбур.

— У-у-у! — протяжно вигукнула вона.

— Пробач, Сово, — одразу зупинився Вовк. — Я розсердився не на того.

Сова сиділа, широко розплющивши очі. Вони все ще сльозилися від терпкого соку, а пір’я на голові розпушилося від переляку, тому вона здавалася ще круглоголовішою та великоокою, ніж раніше.

— У-у-у, — знову сказала Сова, цього разу вже тихіше.

Вовк глянув на порожнє дупло й важко зітхнув.

— Досить. Я більше не дозволю Кролику втягувати мене в його витівки.

І пішов своєю стежкою.

А Сова залишилася на гілці. Коли стемніло ще дужче, вона раптом помітила, що в нічному лісі бачить чудово. Місячне світло не різало очі, шелест мишки під листям був чутний здалеку, а великі очі допомагали роздивлятися те, чого вдень майже не помічала.

Відтоді, розповідає стара казка, Сова полюбила ніч. Її великі очі вдивляються в темряву, голова здається круглою й поважною, а з лісу часом долинає її знайоме:

— У-у-у! У-у-у!

І це зовсім не смішний звук. Це голос уважної нічної сторожки, яка після давньої пригоди з Кроликом навчилася не підсовувати обличчя до кожного темного дупла, хоч би як цікаво було дізнатися, що там усередині.

І це зовсім не смішний звук. Це голос уважної нічної сторожки, яка після давньої пригоди з Кроликом навчилася не підсовувати обличчя до кожного темного дупла, хоч би як цікаво було дізнатися, що там усередині.