Стара жінка та її поросятко

Стара жінка та її поросятко

Адаптація: м’яка дитяча версія; збережено ланцюжкову структуру й гумор, без жорстоких дій.

Жила собі одна бабуся. Якось вона підмітала підлогу й раптом побачила під столом маленьку блискучу монетку.

— От пощастило! — зраділа бабуся. — Куплю на ярмарку щось корисне.

На ярмарку вона побачила маленьке рожеве поросятко з кумедним хвостиком-гачечком. Поросятко весело хрюкнуло, і бабуся одразу вирішила забрати його додому.

Дорогою вони дійшли до невисокого перелазу. Бабуся перейшла на другий бік, а поросятко вперлося ніжками в землю.

— Ходімо, поросятко, вже вечоріє! — попросила бабуся.

Та поросятко тільки: «Хрю-хрю!» — і ні кроку далі.

Бабуся пішла стежкою й зустріла собаку.

— Песику, допоможи мені покликати поросятко. Воно не хоче переходити через перелаз, а я хочу встигнути додому до темряви.

— Гав! Я б допоміг, — сказав пес, — але зараз дуже зайнятий: стережу двір.

Трохи далі бабуся зустріла палицю, що лежала біля дороги.

— Паличко, постукай біля песика, щоб він звернув увагу й допоміг мені покликати поросятко.

Та палиця лежала собі тихо-тихо.

Потім бабуся побачила вогник у печі біля маленької хатинки.

— Вогнику, зігрій палицю, щоб вона заворушилася.

А вогник потріскував і відповідав:

— Мені й тут добре.

Біля колодязя стояло відерце з водою.

— Водичко, остуди вогник, нехай він не лінується.

— Плеск-плеск, — сказала вода, але нікуди не поспішила.

На луці паслася корівка.

— Корівко, випий трішки води, щоб відерце стало легшим і зрушило з місця.

Корівка задумливо пожувала траву й тільки махнула хвостом.

Бабуся вже майже засмутилася. Та тут під кущем вона побачила жменьку запашного сіна.

— Сіно, може, ти покличеш корівку?

Вітерець підхопив кілька сухих травинок і поніс їх просто до корівчиного носа.

— Му-у! Яке духмяне сіно! — сказала корівка й підійшла ближче.

Тоді все раптом почало складатися одне за одним.

Корівка підійшла до води й зробила кілька ковтків. Відерце легко хитнулося. Краплинка бризнула на вогник, і він весело затріщав. Від тепла палиця трохи підсохла й покотилася з узбіччя. Вона легенько стукнула поруч із песиком.

— Гав! Що сталося? — підскочив пес.

— Поросятко чекає біля перелазу! — нагадала бабуся.

Пес побіг до поросятка й весело загавкав:

— Ходімо, друже! Вдома на тебе чекає тепла підстилка й вечеря!

Поросятко підняло вушка.

— Хрю?

Пес перестрибнув через перелаз. Потім ще раз. І ще.

Поросятко подивилося на нього, розігналося й теж перестрибнуло.

— Ось так! — зраділа бабуся.

І всі разом рушили додому: бабуся попереду, поросятко поруч, а пес трохи позаду.

Коли вони дісталися хатинки, на небі вже світила перша зірка.

Бабуся дала поросяткові вечерю, пригостила песика й сказала:

— Бачите, інколи одна маленька допомога запускає цілий ланцюжок добрих справ.

Поросятко задоволено вмостилося на соломі й тихенько хрюкнуло, ніби погоджувалося.

А з того дня воно завжди переходило через перелаз саме. Ну, майже завжди.

А з того дня воно завжди переходило через перелаз саме. Ну, майже завжди.