Старенька і старий

Старенька і старий

Робоча українська назва: Старенька і старий

Жили колись у маленькій хатині старенька і старий. Вони добре ладнали між собою, працювали в полі, доглядали город і ввечері сиділи біля вогню. Та іноді їм ставало сумно.

— От якби в нас був хтось маленький, — зітхала старенька. — Хтось, кому можна було б розповідати казки.

— І хто зустрічав би нас після роботи, — додавав старий.

Одного дня вони вирішили піти різними стежками й подивитися, чи не зустрінуть когось, хто потребує дому.

Старий повернувся з маленьким песиком.

Старенька повернулася з крихітною сірою мишкою.

— Дивися, яка вона моторна! — сказала старенька.

— А песик який веселий, — відповів старий.

Вони довго радилися, а тоді вирішили: песикові добре буде у сусіда-пастуха, де багато простору, а мишка залишиться з ними в хаті.

Так у старенької і старого з’явилася маленька домашня помічниця. Вони називали її Мишкою, наче це було справжнє ім’я.

Мишка була допитлива. Вона знала, де лежить зерно, де сушаться яблука, де ховається клубок ниток, і навіть навчилася дзвеніти ложечкою, коли хотіла нагадати про вечерю.

Одного ранку старенька поставила на вогонь горщик із кисломолочною кашею.

— Мишко, посидь тут, будь ласка. Якщо каша почне тікати, пищи голосніше.

Мишка поважно кивнула.

Старенька зі старим пішли на город.

Спочатку все було тихо.

Потім каша забулькотіла.

Буль-буль.

Ще голосніше.

Буль-буль-буль!

Краплина перестрибнула через край і впала просто перед Мишкою.

— Пі-пі! Не бешкетуй! — пискнула вона.

Каша, звісно, не послухалася.

Ще одна крапля плюхнулася на край печі.

Мишка вирішила, що сама впорається. Вона підбігла до ложки, штовхнула її лапками, але ложка перекинулася і дзенькнула так голосно, що Мишка злякалася, посковзнулася й упала просто в великий кошик із чистими рушниками біля печі.

Рушники накрили її з головою.

Саме в цей час старенька і старий повернулися додому.

— Мишко! — покликала старенька.

Тиша.

— Мишко, ми вже вдома!

Ніхто не відповів.

Вони подивилися під лавою, за скринею, в коморі, біля дверей.

Немає.

А каша тим часом так розварилася, що поверхня стала гладенькою й тихою.

— Ой лишенько, — прошепотіла старенька. — А раптом вона впала в горщик?

Старий зблід.

Вони так перелякалися, що старий схопився за бороду, а старенька — за хустку.

— Я винна! — заголосила старенька. — Не треба було залишати її біля гарячого горщика!

Старий вибіг надвір, щоб принести води.

На гілці сиділа сорока.

— Скре-ке-ке! Чого ти такий розпатланий? — спитала вона.

— Наша Мишка зникла! Ми боїмося, що з нею щось сталося!

Сорока так розхвилювалася, що заметушилася на гілці й загубила одне перо.

— Ой! — скрикнула сорока. — Тепер і я постраждала від цієї сумної історії!

Старенька тим часом побігла до криниці. Там стояла дівчина з глечиком.

— Бабусю, чого ви так поспішаєте?

— Наша Мишка зникла!

Дівчина так здивувалася, що мало не випустила глечик. Вона спіймала його в останню мить, але хлюпнула водою собі на ноги.

— От тобі й маєш! — вигукнула вона. — Від вашої пригоди вже й я мокра!

Почула це сусідка, сусідка розповіла пекарю, пекар — ковалю, коваль — сторожу біля палацу.

За годину все село вже знало, що в старенької і старого сталося щось надзвичайне.

А тим часом у хаті кошик із рушниками раптом ворухнувся.

Спочатку показався маленький рожевий носик.

Потім два вушка.

Потім уся Мишка.

— Пі-пі! — обурено сказала вона.

Старенька завмерла.

— Мишко!

Старий кинув відро й підхопив маленьку втікачку на долоні.

— Де ж ти була?

Мишка показала лапкою на кошик.

Старенька заглянула всередину й побачила перекинуту ложку.

— То ти не в горщик упала! Ти просто сховалася в рушниках!

Мишка поважно кивнула.

Тут у двері постукали. Прийшла дівчина з криниці. За нею сорока сіла на тин. Потім підійшли сусіди, пекар, коваль і навіть сторож.

— Ну що? — питали всі. — Знайшлася?

Старенька підняла Мишку на долоні.

— Ось наша велика біда!

Усі подивилися на крихітну сіру мордочку.

Мишка пискнула.

І раптом хтось засміявся.

Потім другий.

Потім засміялися всі.

Сорока так реготала, що ледве втрималася на тину.

— Через одну перекинуту ложку ми підняли на ноги пів села! — сказав старий.

— А я мало не вирішила, що сталося найгірше, навіть не перевіривши кошик, — додала старенька.

Відтоді в їхній хаті з’явилося нове правило.

Якщо траплялося щось незрозуміле, старенька казала:

— Спершу шукаємо спокійно.

А старий додавав:

— Потім хвилюємося. Якщо ще буде через що.

Мишка ж відтоді сиділа подалі від гарячих горщиків.

Зате біля кошика з рушниками почувалася чудово.

І коли хтось у селі починав панікувати через дрібницю, люди усміхалися й казали:

— Не поспішай. А раптом це просто Мишка в рушниках?

— Не поспішай. А раптом це просто Мишка в рушниках?