Старий Білий Вус і пан Кролик

Старий Білий Вус і пан Кролик

Робоча українська назва: Старий Білий Вус і пан Кролик

Високо в корейських горах, де сосни ростуть між сірими скелями, а взимку струмки ховаються під прозорою кригою, жив великий тигр.

Його звали Старий Білий Вус.

Колись він справно допомагав Гірському Духові стежити за порядком у лісі. Та з роками тигр став надто пишатися своєю силою.

— У мене лапи, як молоти! — казав він.

— А зуби? — питала сорока.

— Гостріші за зимовий вітер!

— А розум? — одного разу поцікавилася білка.

Тигр навіть не відповів. Він був певен, що тому, хто такий великий і сильний, розум потрібен найменше.

Через це лісові мешканці його побоювалися. Старий Білий Вус любив раптом вискочити з-за сосни, гаркнути на оленя, розігнати птахів біля годівниці або забрати собі найкращі груші, які звірі збирали разом.

— Я ж тигр, — пояснював він. — Мені можна.

Одного морозного ранку тигр ішов уздовж замерзлої річки й побачив пана Кролика.

Кролик був невеликий, у сірій зимовій шубці, зате очі в нього були уважні, а вуха чули навіть те, про що інші ще не встигли подумати.

— Куди це ти поспішаєш? — гримнув тигр.

— Доброго ранку, Білий Вусе, — чемно відповів Кролик. — Шукаю сніданок.

— Чудово! — сказав тигр. — А я саме шукаю того, хто приготує сніданок мені.

Кролик глянув на великі лапи, на довгі вуса, на слизьку кригу під ними й одразу зрозумів: бігти наввипередки не варто.

— Я можу влаштувати вам не просто сніданок, — сказав він. — А справжній королівський бенкет.

Тигр аж випростався.

— Королівський?

— Найкращий у всіх горах. Але для нього потрібна одна річ, якої вам часто бракує.

— Чого це мені бракує?

— Терпіння.

Старий Білий Вус насупився.

— У мене терпіння більше, ніж у десятьох ведмедів!

— Тоді все вийде, — серйозно сказав Кролик. — Лягайте ось тут, на широкій кризі, заплющте очі й не ворушіться. Я покличу частування. Воно дуже полохливе й не підійде до того, хто гарчить і тупає.

Тигр ліг.

— Так?

— Чудово. А тепер не підглядайте.

Кролик швидко побіг до берега.

— Сороко! Білко! Оленю! — прошепотів він. — Хочете допомогти Білому Вусові навчитися терпіння?

Звірі визирнули з-за дерев.

— А це безпечно? — спитав олень.

— Цілком. Ніхто його не скривдить. Просто покажемо, що самою силою всього не здобудеш.

Вони взяли сухі очеретини, порожні горіхові шкаралупки, соснові шишки й кілька легких мотузочок із трави. Навколо тигра розставили очерет так, щоб вітер шурхотів ним з усіх боків. До кількох стебел прив’язали шкаралупки, і ті тихенько цокали: цок-цок, цок-цок.

Тигр лежав із заплющеними очима.

— Уже йде мій бенкет? — прошепотів він.

— Уже зовсім близько, — відповів Кролик.

Сорока сіла на гілку й крикнула:

— Кра-а! Ліворуч!

Білка струснула шишками праворуч.

— Шурх-шурх!

Олень тупнув далеко позаду.

— Туп!

Білий Вус крутив вухами.

— Ого! Скільки всього навколо!

— Не ворушіться, — нагадував Кролик. — Інакше все розбіжиться.

Та терпіння у тигра й справді було не більше, ніж у одного дуже нетерплячого тигра.

Коли вітер знову задзвенів шкаралупками, Білий Вус не витримав.

— Моє! — заревів він і підскочив одразу на всі чотири лапи.

А крига була гладенька.

Передні лапи поїхали вперед, задні — назад, хвіст закрутився, мов мотузка на вітрі.

— Ой-ой-ой-ой!

Тигр проковзнув кілька кроків, повільно розвернувся боком і м’яко в’їхав просто в великий замет на березі.

Пух!

Над снігом стирчали лише вуха й білий кінчик хвоста.

Кролик підбіг ближче.

— Ви цілі, Білий Вусе?

Із замету почувся сердитий голос:

— Цілий.

— Тоді вилазьте. Бенкет закінчився.

Тигр вибрався зі снігу. На голові в нього лежала біла шапка, на вусах висіли сніжинки, а вигляд був зовсім не грізний.

З-за дерев визирнули звірі. Ніхто не сміявся вголос, але сорока так сильно затиснула дзьоб крилом, що мало не впала з гілки.

— Ти мене перехитрив, — пробурчав тигр.

— Ні, — сказав Кролик. — Я лише попросив вас трохи полежати спокійно. Решту ви зробили самі.

Увечері про пригоду почув Гірський Дух. Він покликав Старого Білого Вуса.

— Кажуть, сьогодні маленький кролик переміг великого тигра.

— Він хитрував, — образився Білий Вус.

— А ти хвалився, — відповів Гірський Дух. — Сила корисна, коли захищає слабшого. Але якщо силою лише лякають інших, рано чи пізно знайдеться хтось, кому вистачить одного розумного задуму.

Тигр мовчав.

Наступного ранку він прийшов до місця, де звірі збирали зимові запаси. Усі насторожилися.

Білий Вус поклав перед ними кошик груш.

— Це ті, що я забрав учора. Повертаю.

Потім він глянув на Кролика.

— А ти… якщо колись знову влаштовуватимеш королівський бенкет, просто скажи, що треба принести.

Кролик усміхнувся.

— Домовилися. Почнемо з моркви.

Відтоді Старий Білий Вус не перестав бути великим і сильним тигром. Але став рідше гарчати й частіше слухати. А коли йому дуже хотілося похвалитися, він згадував слизьку річку, замет і маленького сірого Кролика.

І тоді його довгі білі вуса самі собою ворушилися, ніби шепотіли:

— Спочатку подумай. Потім стрибай.

— Спочатку подумай. Потім стрибай.