Старий і лис

Старий і лис

Робоча українська назва: Старий і лис

КАЗКА

Одного теплого осіннього дня Старий і Рудий Лис ішли разом через широкі рівнини.

Сонце ще гріло, суха трава шурхотіла під ногами, а далеко на пагорбах темніли великі бізони.

Старий ішов повільно й раз у раз зітхав.

— Ох, брате Лисе, я голодний. Невже ти не можеш знайти нам кролика чи бодай щось на вечерю? Ти ж швидкий, у тебе гострий ніс і чудові вуха.

Лис зупинився й озирнувся.

— Я від самого ранку шукаю їжу, — відповів він. — Сьогодні звірі наче поховалися. А ти сам завжди кажеш, що прожив багато зим і знаєш безліч хитрощів. Може, цього разу ти щось вигадаєш?

Старому сподобалося, що його назвали мудрим.

Він випростався, примружив очі й показав на двох бізонів, що паслися за пагорбом.

— Бачиш їх? У мене є план.

— Який? — насторожився Лис.

— Дуже простий. Ти повинен їх розсмішити.

Лис кліпнув.

— Розсмішити бізонів?

— Саме так. Але щоб вони сміялися як слід, ти маєш виглядати надзвичайно кумедно.

Старий обійшов Лиса навколо, розглядаючи його густу руду шубку.

— Якби твоя шерсть була коротка-коротка, а на хвості залишився тільки білий кінчик, ти мав би такий дивний вигляд, що бізони попадали б від сміху.

Лис відступив на крок.

— Моя шерсть? Але скоро стане холодно.

— Та яке там холодно! — махнув рукою Старий. — Вітер теплий, сонце світить. До зими ще далеко. А коли ми здобудемо їжу, розкладемо великий вогонь і житимемо сито.

Лис не був упевнений.

Він подивився на небо. Подивився на траву, що ледь ворушилася від південного вітру. Потім на Старого.

— Ти точно про мене подбаєш?

— Звісно! — швидко відповів Старий. — Ми ж подорожуємо разом.

І Лис погодився.

Старий узявся до роботи. Він так укоротив Лисову густу шерсть, що той став майже гладенький. Лише білий кінчик хвоста лишився пухнастим.

Лис тремтів, хоча повітря ще було тепле.

— Не хвилюйся, — сказав Старий. — Біжи до бізонів і танцюй. Чим смішніше, тим краще.

Рудий Лис обійшов пагорб і став перед двома великими бізонами.

Спочатку бізони просто здивувалися.

Лис підстрибнув.

Покрутився на місці.

Підняв передні лапи й зробив такий серйозний вигляд, ніби виконував найважливіший у світі танець.

Один бізон пирхнув.

Другий фиркнув.

Лис ще раз підскочив, заплутався у власному хвості, перекотився через спину й одразу схопився на ноги.

Тут бізони не витримали.

Вони зареготали так голосно, що луна покотилася рівниною.

Лис танцював далі, хоча йому вже було не до веселощів.

А Старий тим часом здійснив свій мисливський задум. Незабаром він мав достатньо їжі й заходився поратися біля своєї здобичі.

— Старий! — покликав Лис. — Ми вже закінчили?

— Ще трохи! — відповів той, навіть не озирнувшись.

Лис сів на землю.

Саме тоді вітер змінився.

Теплий південний подих стих, а з півночі потягло холодом.

Спершу Лис подумав, що витримає. Потім почав переступати з лапи на лапу.

— Старий, мені холодно.

— Зараз, зараз, — буркнув той.

Та був надто зайнятий собою.

Холодний вітер ставав сильнішим.

— Старий! — знову покликав Лис. — Ти обіцяв розпалити вогонь.

Старий щось пробурмотів, але навіть голови не підняв.

Лис спробував сховатися за каменем. Згорнувся клубочком. Прикрив носа хвостом, та від пухнастого хвоста залишився тільки маленький білий кінчик.

Незабаром Лис так змерз, що вже не міг говорити. Він лише тремтів.

Коли Старий нарешті закінчив свої справи, сонце стояло низько.

— Ну от, брате Лисе, тепер можна й відпочити, — сказав він весело.

Відповіді не було.

Старий озирнувся й побачив Лиса біля каменя.

Той лежав нерухомо, згорнувшись у маленький клубок.

— Гей! Чого ти мовчиш?

Лис не відповів.

Лише тоді Старий помітив крижаний вітер.

Він розвів багаття, але про друга подумав надто пізно.

На щастя, повз проходили інші мешканці рівнини. Вони побачили Лиса, перенесли його ближче до тепла й укрили сухою травою та м’якими шкурами. Довго відігрівали й давали тепле питво маленькими ковтками.

До ранку Лис розплющив очі.

— Ти живий! — вигукнув Старий, наче це було великою несподіванкою.

Лис подивився на нього довго й мовчки.

— Я живий не завдяки тобі, — тихо сказав він. — Ти попросив мене ризикнути заради твого плану. Пообіцяв подбати про мене. А потім забув про обіцянку, щойно отримав те, чого хотів.

Старий спробував усміхнутися.

— Ну, я був дуже зайнятий...

— Ось саме, — відповів Лис. — Ти був зайнятий тільки собою.

Він підвівся. Лапи ще трохи тремтіли, але сили поверталися.

Інші звірі запросили його залишитися з ними, доки не відросте тепла шерсть.

Лис погодився.

А Старому довелося йти далі самому.

Кажуть, того дня він так і не зрозумів до кінця, чому Лис більше не захотів бути його супутником.

Та всі, хто чув цю історію, розуміли.

Хитрість може допомогти здійснити задум. Але якщо заради власної вигоди ти забуваєш про того, хто тобі довірився, це вже не мудрість.

Бо справжній друг пам’ятає не лише про свою вечерю й своє тепло. Він пам’ятає про того, хто стоїть поруч.

Бо справжній друг пам’ятає не лише про свою вечерю й своє тепло. Він пам’ятає про того, хто стоїть поруч.