Суд серед тварин

Суд серед тварин

Давним-давно біля гори Араят жив Сінукуан.

Колись він мешкав серед людей, але з часом у містечку стало надто багато сварок, заздрощів і суперечок. Тож Сінукуан залишив міський гамір і оселився в печері на горі.

Там він потоваришував із тваринами.

Сінукуан умів уважно слухати, не поспішав із висновками й завжди намагався зрозуміти обидві сторони. Тому звірі та птахи вирішили:

— Нехай Сінукуан буде нашим суддею.

Відтоді, коли в когось виникала суперечка, усі йшли до його печери.

Одного ранку прилетів Птах.

Він був сердитий і невиспаний.

— Шановний Сінукуане, — сказав він, — я хочу поскаржитися на Жабу. Вона всю ніч так голосно кумкала, що я не зміг заснути!

Сінукуан кивнув.

— Добре. Покличмо Жабу й вислухаймо її.

Жаба прийшла до судді й чемно сіла перед ним.

— Жабо, — запитав Сінукуан, — чому ти здіймала такий галас уночі?

— Бо я злякалася, — відповіла Жаба. — Побачила Черепаху, яка несла на спині цілий будиночок. Я подумала: а раптом цей будинок упаде просто на мене? От і закумкала від страху.

Сінукуан замислився.

— Страх іноді й справді змушує нас бути голоснішими, ніж хотілося б. Гаразд, Жабо. Можеш іти. А тепер покличмо Черепаху.

Черепаха повільно-повільно піднялася стежкою до печери.

— Черепахо, навіщо ти носиш свій дім на спині? Через тебе Жаба так злякалася, що розбудила Птаха.

Черепаха схилила голову.

— Шановний судде, я бережу свій дім. Уночі я побачила Світлячка з вогником. Мені здалося, що він може підпалити сухе листя. Хіба погано хотіти врятувати свою оселю?

— Ні, берегти дім добре, — відповів Сінукуан. — Можеш іти. Покличмо Світлячка.

Незабаром у темній печері засвітився маленький золотавий вогник.

— Світлячку, — сказав суддя, — чому ти носив із собою світло й налякав Черепаху?

Світлячок тихенько відповів:

— Це моє світло допомагає мені не загубитися й триматися подалі від Комара. У нього гострий хоботок, і я не хотів, щоб він мене кусав.

Сінукуан знову кивнув.

— Зрозуміло. Тоді треба поговорити з Комаром.

Комар прилетів швидко. Він дзижчав біля входу, поки Сінукуан не попросив його сісти й вислухати запитання.

— Комаре, — мовив суддя, — чому ти весь час намагаєшся підлетіти до інших зі своїм гострим хоботком?

Комар покрутився на місці.

— Ну… так уже я звик.

— Але це не пояснення, — сказав Сінукуан.

— Може, тому, що всі від мене тікають?

— А чому вони тікають?

Комар замовк.

У печері стало так тихо, що було чути шелест трави надворі.

Нарешті Комар тихо сказав:

— Мабуть, тому, що я надто часто докучаю іншим.

— Ось тепер ми дісталися початку нашої довгої історії, — усміхнувся Сінукуан.

Птах здивовано моргнув.

Жаба перестала кумкати.

Черепаха визирнула з-під панцира.

Світлячок мигнув вогником.

Сінукуан підвівся й сказав:

— Подивіться, як усе пов’язано. Птах не спав через Жабу. Жаба кричала через Черепаху. Черепаха хвилювалася через Світлячка. Світлячок остерігався Комара. А Комар просто не подумав, що його поведінка може заважати іншим.

Комар опустив голівку.

— І що тепер буде? — спитав він.

— Тепер ти матимеш три дні, щоб побути тихіше й подумати, як підлітати до інших так, щоб не докучати їм, — відповів Сінукуан. — А всі решта пам’ятатимуть: перш ніж сердитися, корисно запитати «чому?».

Три дні Комар поводився незвично тихо.

А коли повернувся до лісу, його голос уже був не таким гучним. Відтоді, розповідає казка, комарі не співають на весь ліс, а лише тоненько дзижчать біля самого вуха.

І якщо це дзижчання когось дратує, тварини гори Араят згадують давній суд Сінукуана та кажуть:

— Не поспішай звинувачувати. Спочатку дізнайся, з чого все почалося.

— Не поспішай звинувачувати. Спочатку дізнайся, з чого все почалося.