Свої діти завжди найгарніші

Свої діти завжди найгарніші

Якось один чоловік пішов до лісу спостерігати за птахами. Він любив записувати в маленький зошит, де хто гніздиться, які пісні співає і коли з’являються пташенята.

На вузькій стежці він зустрів бекаса.

Пташка заклопотано перебігла перед ним і сказала:

— Добрий чоловіче, будь ласка, не підходь близько до мого гнізда. Там мої малята. Вони ще зовсім маленькі й можуть злякатися.

— Звичайно, — відповів чоловік. — Я обійду їх стороною. Тільки скажи, як мені впізнати твоїх пташенят серед усіх інших?

Бекас випростався з гордістю.

— Це дуже просто! Мої діти — найгарніші в усьому лісі.

— Найгарніші? — перепитав чоловік.

— Без жодного сумніву! — сказав бекас. — Побачиш наймиліших, найчарівніших, найкращих пташенят — отже, це мої.

— Добре, запам’ятаю, — усміхнувся чоловік.

Він пішов далі.

Невдовзі біля купини побачив маленьких пухнастих пташенят.

— Які гарненькі! — прошепотів він. — Кругленькі, моторні, оченята блищать. Напевно, це саме ті, про яких говорив бекас.

Чоловік тихенько відійшов, щоб не турбувати їх.

Трохи далі він помітив інше гніздо. Звідти визирали кілька довгоногих малят із кумедними дзьобиками. Пір’ячко стирчало в різні боки, одне пташеня незграбно переступало через суху травинку, а друге ніяк не могло вмоститися поруч із братами.

— Оце кумедна компанія, — подумав чоловік. — Навряд чи це ті «найгарніші в усьому лісі».

Він підійшов трохи ближче, щоб зробити запис у зошиті.

Раптом над травою пролунав знайомий голос:

— Обережно! Це ж мої діти!

До гнізда поспішав бекас.

Чоловік здивувався.

— Твої? Але ж ти казав, що твої пташенята — найгарніші в усьому лісі!

— Так і є! — щиро відповів бекас.

Він став біля малят і з ніжністю подивився, як одне з них намагається сховатися під листочком, а друге смішно підстрибує на тоненьких ніжках.

— Подивися тільки! Оце дзьобик! Оце лапки! А які оченята! Хіба ти не бачиш, які вони чудові?

Чоловік ще раз глянув на пташенят.

Тепер він уже не бачив ні скуйовдженого пір’ячка, ні незграбних рухів. Він бачив, як уважно бекас поправляє травинки навколо гнізда і як малята туляться до нього.

І раптом усе зрозумів.

— Тепер бачу, — сказав він. — Для тебе вони справді найгарніші.

Бекас здивовано нахилив голову.

— А як інакше?

Чоловік засміявся.

Він відійшов від гнізда подалі й записав у своєму зошиті:

«Сьогодні дізнався важливу річ. Якщо мама чи тато кажуть: “Мої діти найгарніші у світі”, не проси їх описати точніше. Для люблячого серця це і є найточніший опис».

А бекас тим часом повернувся до своїх малят і ще довго милувався ними.

Бо свої діти, як відомо, завжди найгарніші.

Бо свої діти, як відомо, завжди найгарніші.