Свинопас

Свинопас

Жив колись молодий принц. Його королівство було маленьке, зате охайне, зелене й дуже затишне. Принц любив музику, квіти й прості речі, в яких було щось справжнє.

Одного дня він почув про принцесу із сусідньої великої держави й вирішив попросити її руки.

Та йти до палацу без подарунка йому не хотілося.

Біля могили його батька ріс дивовижний кущ троянд. Він цвів лише раз на кілька років, зате квітка була така пахуча, що від її аромату навіть сумні думки ставали легшими.

А ще в принца жив соловей. Коли він співав, здавалося, ніби в маленькому пташиному горлечку сховалися всі весняні ранки, усі струмки й усі тихі вечори.

Принц поклав троянду в срібну скриньку, солов’я — в іншу й відправив обидва подарунки принцесі.

У палаці здійнявся справжній переполох.

— Яка гарна троянда! — захопилися придворні дами.

Принцеса обережно торкнулася пелюсток.

— Вона справжня? — здивувалася вона.

— Авжеж, — відповіли їй.

Принцеса скривилася.

— Тоді заберіть. Я думала, це якась дуже дорога механічна квітка.

Потім відкрили другу скриньку, і соловей заспівав.

Король, батько принцеси, навіть витер сльозу.

— Яка прекрасна пісня! — сказав він.

Принцеса ж запитала:

— А він справжній?

— Так.

— Тоді нехай летить.

І вона навіть не захотіла зустрітися з принцом, який надіслав їй такі дарунки.

Принц засмутився, але незабаром його смуток змінився цікавістю.

«Може, вона просто не вміє помічати справжнє? — подумав він. — Треба зрозуміти, що їй насправді подобається».

Він перевдягнувся у простий одяг, трохи забруднив обличчя сажею, насунув шапку й постукав у ворота палацу.

— Чи не знайдеться для мене роботи? — запитав він.

Король якраз шукав людину, яка доглядала б за свинями.

Так принц став палацовим свинопасом.

Йому дали маленьку кімнатку біля господарського двору. Там він майстрував усе, що спадало на думку.

Уже першого вечора він зробив незвичайний горщик. Коли вода в ньому закипала, маленькі дзвіночки навколо кришки починали грати веселу мелодію. А якщо потримати руку над парою, можна було вгадати, що готують на кухнях у різних будинках міста.

Наступного дня принцеса проходила неподалік і почула музику.

— Що це грає? — одразу зацікавилася вона.

Придворна дама пішла до свинопаса.

— Скільки коштує твій горщик?

Принц подумав і сказав:

— Десять поцілунків у щоку від принцеси.

Дама ахнула.

Коли принцеса почула ціну, вона спочатку обурилася.

— Я? Цілувати свинопаса? Нізащо!

Але дзвіночки знову задзвеніли, і цікавість перемогла.

— Ну гаразд, — сказала вона. — Якщо це справді десять коротких поцілунків у щоку й більше нічого.

Вона сама погодилася на угоду, придворні дами стали навколо, і незабаром чарівний горщик опинився в її руках.

Увесь вечір принцеса веселилася, вгадуючи, де печуть млинці, де варять суп, а де готують солодку кашу.

Через кілька днів свинопас зробив нову дивовижу — тріскачку, що могла заграти будь-який танок, який тільки чув світ.

Принцеса ледве стрималася від захвату.

— Я хочу її!

Послали даму питати ціну.

— Сто поцілунків у щоку від принцеси, — відповів свинопас.

— Сто?! — вигукнула принцеса. — Це вже зовсім безглуздо!

Вона пішла геть.

Та музика линула слідом — одна мелодія, друга, третя. Принцеса зупинилася.

— Ну… якщо дуже швидко, — пробурмотіла вона.

Придворні дами перезирнулися.

— Ваша високосте, може, не варто?

— Я сама вирішую, — відповіла принцеса.

Вони знову стали навколо, а дама почала рахувати.

— Сімдесят дев’ять… вісімдесят… вісімдесят один…

Саме в цю мить король визирнув із балкона.

— Що це за натовп біля свинарника?

Він спустився у двір, підійшов ближче й усе побачив.

— Досить! — сказав король так голосно, що придворні розступилися.

Він не став нікого карати, але був дуже розчарований.

— Справжню троянду ти відкинула. Живого солов’я теж. А за кумедні іграшки готова робити те, чого сама спочатку не хотіла. Мені здається, тобі час подумати, що для тебе справді цінне.

Принцеса почервоніла.

Король наказав свинопасові залишити палац, а доньці — кілька днів пожити без балів і забав, щоб вона могла спокійно все обміркувати.

За воротами палацу свинопас зайшов за дерево, витер із обличчя сажу, зняв простий одяг і знову став принцом.

Принцеса, яка вийшла слідом, застигла від подиву.

— То це був ти?

— Я, — відповів принц.

— Чому ти так зробив?

Принц трохи помовчав.

— Я хотів зрозуміти, чи зможеш ти побачити цінність у тому, що не блищить і не забавляє. Але тепер бачу: ми дивимося на світ дуже по-різному.

Принцеса опустила очі.

— Я поводилася нерозумно.

— Можливо, — сказав принц. — Але це не означає, що ти не можеш змінитися.

Він не глузував із неї й не сварив. Просто вклонився та вирушив до свого маленького королівства.

Принцеса ще довго дивилася йому вслід.

А потім повернулася до палацу й попросила принести ту саму троянду, яку колись наказала забрати. Квітка вже зів’яла, але її аромат і досі ледь відчувався.

Принцеса задумалася.

І вперше їй стало цікаво не те, скільки коштує річ і наскільки вона рідкісна, а чи є в ній життя, краса й щирість.

З того дня вона почала більше слухати спів птахів, гуляти в саду й рідше вимагати нових іграшок.

А веселу мелодію чарівного горщика ще довго наспівували в палаці.

Тільки тепер вона нагадувала принцесі не про кумедну покупку, а про просту річ: справжнє не завжди найдорожче, зате саме його найважче замінити.

Тільки тепер вона нагадувала принцесі не про кумедну покупку, а про просту річ: справжнє не завжди найдорожче, зате саме його найважче замінити.