Сила чарівної мови

Сила чарівної мови

Робоча українська назва: Сила чарівної мови

Колись один цар мав сина, якого дуже любив. Хлопець був допитливий, уважний і міг годинами слухати вчителів, а потім ставити такі запитання, що навіть старі мудреці замислювалися.

Коли принц підріс, цар сказав:

— Корону може носити кожен, кому її покладуть на голову. А от мудрості ніхто не покладе зверху. Її треба здобути самому.

І послав сина до далекого Краю Діамантів, де жили відомі вчителі.

Разом із принцом вирушив син головного радника. Він теж мав учитися, але найбільше любив не знання, а похвалу.

Минали роки. Принц навчався мов, рахунку, історії, мистецтва слухати людей і навіть дивної науки, про яку вчителі говорили пошепки.

— Є мова, — сказав одного разу старий лама, — яку не вивчиш за книжкою. Спершу треба навчитися чути світ.

Він вивів учня в сад.

— Що каже вітер?

— Шелестить листям.

— Це ти чуєш звук. А що він каже?

Принц заплющив очі.

— Що десь неподалік буде дощ.

— Добре. А що каже ворона?

— Що вона бачила людей на дорозі.

Так почалося найважче навчання. З часом принц навчився розуміти не кожне слово птахів і звірів, а їхні сигнали, попередження й дивну образну мову природи.

Його товариш тим часом дедалі більше заздрив.

«Коли повернемося додому, всі хвалитимуть його, — думав він. — А мене навіть не помітять».

Через дванадцять років учителі сказали:

— Ви можете повертатися.

Дорога додому була довга. Одного дня мандрівники заблукали на сухій рівнині. Води не було вже три дні.

Син радника знесилено сів на землю.

— Далі я не піду.

Над ними пролетіла ворона й голосно каркнула.

Принц підняв голову.

— Треба йти на південь. Приблизно п’ятсот кроків.

— Звідки ти знаєш?

— Ворона летіла від води. Вона сказала про джерело.

— Ворона сказала? — недовірливо перепитав товариш.

— Іноді треба не лише чути, а й розуміти.

Вони пішли й справді знайшли прозоре джерело.

Замість вдячності син радника відчув ще сильнішу заздрість.

Того вечора він запропонував:

— Не ходімо відкритою дорогою. Краще скоротимо шлях через ліс.

Принц погодився.

У гущавині товариш раптом сказав:

— Тут є покинутий мисливський будинок. Заночуймо в ньому.

Коли принц зайшов усередину, син радника тихо замкнув двері зовні.

— Що ти робиш? — здивувався принц.

— Те, що давно мав зробити. Додому повернуся я один. Скажу, що ти зник у горах. А всі знання, якими ти так пишався, тобі тут не допоможуть.

— Відчини двері!

Але той уже відходив.

Принц зрозумів, що кричати марно. Тоді він згадав урок старого лами: «Коли не можеш сказати багато, знайди слово, яке вмістить головне».

Поряд на гілці сиділа ворона.

Принц тихо промовив:

— Абарашика.

Це було умовне слово чарівної мови. Воно означало не одну фразу, а цілий образ: «Мій супутник обманув мене, замкнув у лісовому домі й поїхав сам. Хто зрозуміє, нехай приведе допомогу».

Ворона каркнула у відповідь і полетіла.

Тим часом син радника дістався столиці.

Цар вийшов зустрічати мандрівників і, не побачивши сина, зблід.

— Де принц?

— Він… зник у дорозі, — відповів юнак. — Ми розійшлися під час бурі. Я шукав його, але марно.

— Невже він нічого не сказав перед тим?

Син радника згадав дивне слово.

— Лише «Абарашика».

Цар наказав зібрати мудреців.

— Хто пояснить мені це слово?

Один казав, що це назва зірки. Другий вважав, що це заклинання. Третій шукав слово в старих книгах.

Минув день. Потім другий.

Ніхто не знав відповіді.

Серед учених був молодий помічник на ім’я Самба. Він не вважав себе великим мудрецем і тому більше слухав, ніж говорив.

Уночі Самба вийшов із палацу, сів під деревом і почув розмову птахів.

Маленьке пташеня запитало матір:

— Чому сьогодні всі люди такі стривожені?

— Вони шукають значення слова, яке принесла ворона, — відповіла пташка.

— А ти знаєш його?

— Знаю. Це слово про замкнені двері в лісі, про зрадженого мандрівника й про дорогу до нього.

Самба завмер.

— Покажи шлях! — прошепотів він.

Птахи перелітали з дерева на дерево, а хлопець ішов за ними. До ранку він дістався того самого лісу. Там почув стукіт.

— Є хто живий?

— Є! — відповів принц.

Самба знайшов засув і відчинив двері.

Коли принц повернувся до столиці, цар довго не міг вимовити ні слова. Потім обійняв сина.

— Тепер я розумію, що означала Абарашика.

Сина радника викликали до тронної зали.

Він спочатку заперечував усе, але побачив принца й опустив голову.

— Я боявся, що поруч із ним завжди буду другим, — признався він.

Принц відповів:

— Ти став другим не через мої знання. Ти сам зробив себе меншим, коли дозволив заздрості керувати тобою.

Цар не наказав карати юнака жорстоко. Він позбавив його посади при дворі й відправив працювати до школи, де той мав допомагати молодшим учням і заново вчитися чесності.

А Самбу цар запросив навчатися разом із придворними мудрецями.

— Чому мене? — здивувався хлопець. — Я ж не знав відповіді.

— Ти зробив важливіше, — сказав принц. — Ти слухав, коли інші хотіли лише говорити.

Відтоді принц часто повторював дітям у палацовій школі:

— Чарівна мова не завжди складається з дивних слів. Іноді її сила в тому, щоб помітити знак, почути тихий голос і зрозуміти те, повз що інші проходять.

А слово «Абарашика» ще довго пам’ятали в царстві. Воно означало: правду можна заховати за дверима, але якщо хтось уважно слухає світ, вона все одно знайде дорогу назовні.

А слово «Абарашика» ще довго пам’ятали в царстві. Воно означало: правду можна заховати за дверима, але якщо хтось уважно слухає світ, вона все одно знайде дорогу назовні.