Теремок

Теремок

Робоча українська назва: Теремок

Джерело: А. Н. Афанасьев, «Народные русские сказки», 2-е вид., 1873, кн. 1; «Терем мухи» № 82–84 (варіантна назва «Теремок»). Бібліотека РГО: https://elib.rgo.ru/handle/123456789/217996 ; звірка сюжету: https://ru.wikisource.org/wiki/Народные_русские_сказки_(Афанасьев)/Терем_мухи

На краю великої зеленої галявини, там, де берези шелестіли тоненьким листям, стояв маленький дерев’яний будиночок.

Колись у ньому хтось жив, але давно вже пішов. Дверцята трохи перекосилися, на ґанку проросла травичка, а під дахом ластівки звили гніздо. Та будиночок усе одно був гарний: із круглим віконцем, різьбленим дашком і маленькою лавкою біля порога.

Одного ранку бігла стежкою Мишка. Вона несла в лапках три зернятка пшениці й шукала сухе місце, де можна перепочити.

Побачила будиночок і здивувалася:

– Терем-теремок, хто в теремочку живе?

Ніхто не відповів.

Мишка обережно зазирнула всередину. Там було порожньо, тільки сонячний промінчик лежав на підлозі.

– Якщо ніхто не живе, я наведу тут лад, – вирішила вона.

Мишка підмела підлогу хвостиком, склала сухі листочки біля печі, витерла пил із віконця й поставила свої три зернятка на поличку.

До вечора теремок уже здавався справжнім домом.

Наступного дня повз галявину стрибала Жабка. Побачила димок над дахом і постукала:

– Терем-теремок, хто в теремочку живе?

– Я, Мишка. А ти хто?

– Я Жабка. Пустиш мене до себе?

Мишка подумала лише мить.

– Заходь. Удвох веселіше.

Жабка оселилася біля круглого віконця. Вона вміла знаходити найчистішу воду, а ще чудово співала вечорами. Щоправда, її «ква-ква» було чути аж біля струмка, але Мишці подобалося.

Невдовзі прибіг Заєць.

– Терем-теремок, хто в теремочку живе?

– Мишка й Жабка. А ти хто?

– Я Заєць. Чи знайдеться для мене куточок?

– Знайдеться, – відповіли вони.

Заєць приніс сухої трави для м’яких постелей і навчив усіх швидко латати щілини в стінах.

За кілька днів до теремка підійшла Лисичка.

– Терем-теремок, хто в теремочку живе?

Із віконця визирнули три мордочки.

– Мишка, Жабка й Заєць. А ти хто?

– Я Лисичка. Не проженете?

Тварини посунулися й пустили її. Лисичка виявилася чудовою господинею. Вона знала, де ростуть пахучі трави, вміла заплітати з лози кошики й завжди помічала, якщо хтось сумував.

Потім прийшов Вовк.

Він був великий, сірий і трохи сором’язливий. Став біля дверей і тихо запитав:

– Терем-теремок, хто в теремочку живе?

– Нас уже четверо! – озвалася Мишка. – А ти хто?

– Я Вовк. Місця, мабуть, немає?

Тварини перезирнулися. У теремку й справді стало тіснувато.

– Якщо спатимемо трохи ближче, місце буде, – сказав Заєць.

– А я можу ночувати біля дверей, – запропонував Вовк. – Зате дров принесу стільки, що всім вистачить.

Так і зробили.

Жили вони дружно. Вранці Мишка готувала кашу. Жабка носила воду. Заєць прибирав подвір’я. Лисичка лагодила кошики. Вовк рубав сухі гілки на дрова.

А вечорами вони сідали біля віконця й розповідали одне одному історії.

Одного холодного дня до теремка підійшов Ведмідь.

Він був такий великий, що його голова майже торкалася нижньої гілки берези.

Побачив маленький димар, відчув запах каші й чемно постукав одним кігтиком.

Тук-тук.

– Терем-теремок, хто в теремочку живе?

Із дверей визирнула Мишка.

– Нас багато: Мишка, Жабка, Заєць, Лисичка й Вовк. А ти хто?

– Я Ведмідь, – сказав гість. – Надворі вітер. Чи можна й мені погрітися?

Мишка подивилася на маленькі дверцята, потім на великого Ведмедя.

– Спробуй зайти обережно.

Ведмідь втягнув живіт, нахилив голову й просунув у двері одну лапу.

Дошки заскрипіли.

– Ой, – сказав Ведмідь і відступив. – Я, здається, завеликий.

– Тоді сідай на ґанку, – запропонувала Жабка. – Ми винесемо тобі гарячого узвару.

Ведмідь зрадів і сів на край ґанку.

Хрусь!

Одна дошка тріснула.

– Не біда, – сказав Вовк. – Завтра полагодимо.

Та Ведмідь захотів допомогти й підвівся так швидко, що плечем зачепив стовпчик, який підтримував дашок.

Стовпчик хитнувся.

Дашок нахилився.

За ним хитнулася стіна.

– Усі надвір! – гукнула Лисичка.

Тварини одна за одною вискочили на галявину. Мишка винесла мішечок із зерном, Жабка прихопила кухлик, Заєць витягнув ковдру, Лисичка кошик, а Вовк схопив лавку.

І саме тоді старенький теремок тихенько склався набік: бух, хрусь, шурх!

Ніхто не постраждав.

Настала тиша.

Ведмідь опустив голову.

– Це я винен, – сказав він. – Хотів лише погрітися, а зламав ваш дім.

Мишка подивилася на друзів.

– Теремок і до тебе був старенький.

– А нас у ньому стало забагато, – додав Заєць.

– Значить, треба не сваритися, а будувати новий, – вирішив Вовк.

Ведмідь підняв голову.

– Я принесу колоди. Найміцніші в усьому лісі!

І робота закипіла.

Ведмідь носив великі колоди. Вовк ставив міцні балки. Лисичка затикала мохом щілини. Заєць зробив широкі віконниці. Жабка провела від даху жолоб, щоб дощова вода збиралася в діжку. А Мишка намалювала на землі, де буде комора, де кухня, а де велика кімната для вечірніх історій.

За кілька днів на галявині стояв новий теремок.

Він був більший за старий, але такий самий затишний. У ньому було шість спальних місць, великий стіл, міцний ґанок і навіть окремий широкий вхід для Ведмедя.

Над дверима друзі прибили дощечку. На ній Мишка старанно вивела:

«Для тих, хто приходить із добром, місце знайдеться».

Увечері вони вперше сіли за новим столом. За вікном шумів ліс, у печі потріскували дрова, а на плиті парував узвар.

– Знаєте, – сказав Ведмідь, – добре, що ви мене не прогнали після того, як я все зламав.

– А добре, що ти не втік, а допоміг усе виправити, – відповіла Лисичка.

І всі погодилися.

Відтоді, коли хтось підходив до галявини й питав:

– Терем-теремок, хто в теремочку живе?

із вікон одразу лунало кілька веселих голосів:

– Друзі живуть! А ти хто?

І якщо гість приходив із добрим серцем, для нього завжди знаходили чашку теплого чаю, місце біля вогню і нову історію на вечір.

І якщо гість приходив із добрим серцем, для нього завжди знаходили чашку теплого чаю, місце біля вогню і нову історію на вечір.