Тіні на Місяці

Тіні на Місяці

Робоча українська назва: Тіні на Місяці

Дуже давно, коли світ був ще молодим і люди уважніше слухали небо, кхасі розповідали про небесну родину.

У матері було четверо дітей. Старшу доньку звали Ка Ум — Вода. Другу — Ка Дінг, Вогонь. Третю — Ка Снгі, Сонце. А наймолодшого сина звали У Бнаї — Місяць.

Усі четверо були прекрасні й мали власну силу. Вода несла прохолоду й життя. Вогонь дарував тепло. Сонце освітлювало світ удень. А Місяць у ті давні часи сяяв майже так само яскраво, як Сонце.

Довго в небесній родині панувала злагода. Діти поважали матір і одне одного. Та коли У Бнаї підріс, йому захотілося жити лише так, як заманеться.

Він почав надовго зникати, не попереджаючи рідних. Мандрував далекими дорогами, заводив випадкові знайомства й сміявся з порад матері.

— Ти маєш право обирати свій шлях, — казала вона. — Але свобода не означає забувати про тих, хто тебе любить.

Ка Ум і Ка Дінг теж намагалися говорити з братом спокійно. Навіть Ка Снгі, яка завжди раділа його поверненню, просила:

— Не губи себе в чужих світах, У Бнаї. Повернися до нас таким, яким ти був.

Та Місяць не слухав.

Одного разу він вирушив у дуже далекий, темний край. Там не було ні ясної води, ні теплого вогню, ні сонячного ранку. Він пробув там так довго, що звик до мороку й майже забув, яким світлим було його рідне небо.

Зрештою У Бнаї втомився від темряви. Він згадав дім, матір і сестер та повернувся.

Першою його зустріла Ка Снгі.

Вона вийшла назустріч братові, і довкола одразу стало світло. Після довгих мандрів її сяйво здалося У Бнаї неймовірним.

Спочатку він мовчав, а потім у ньому прокинулася стара пиха.

— Я обійшов багато світів, — сказав він матері. — Ніхто не сяє так яскраво, як я. Лише Ка Снгі може стояти поруч зі мною. Нехай вона покине свій шлях і світить тільки разом зі мною.

Мати подивилася на сина суворо.

— Ка Снгі — твоя сестра. Її світло належить не тобі, а всьому світу. Не можна привласнювати іншу істоту, навіть якщо ти вважаєш себе найпрекраснішим.

Та У Бнаї не хотів відступати.

Коли Ка Снгі почула його вимогу, вона дуже засмутилася.

— Брате, — сказала вона, — ти повернувся додому, але ще не повернувся до себе. Ти бачиш моє світло, та не бачиш мене.

У Бнаї знову заговорив гордо, ніби мав право вирішувати за неї.

Тоді Ка Снгі підійшла до домашнього вогнища, взяла жменю сірого попелу й підкинула його в повітря.

— Нехай цей попіл нагадує тобі: чуже світло не можна зробити своєю власністю.

Підхоплений вітром попіл торкнувся обличчя У Бнаї. Він не завдав болю, але залишив темні сліди.

Місяць замовк.

Уперше за довгий час він не сперечався.

Він подивився на матір, на Воду, на Вогонь, на Сонце й зрозумів, скільки тривоги приніс родині своїми мандрами та пихою.

Відтоді У Бнаї вже не намагався змагатися із Сонцем. Ка Снгі рушила своїм денним шляхом, а Місяць обрав ніч.

Його світло стало тихішим і м’якшим, а на срібному обличчі назавжди лишилися темні тіні.

І коли кхасі дивилися на Місяць, вони казали дітям:

— Бачиш ці темні плями? Вони нагадують, що краса й сила нічого не варті без поваги до інших.

А Місяць плив нічним небом мовчазно й рівно, ніби щовечора пам’ятав цей урок.

А Місяць плив нічним небом мовчазно й рівно, ніби щовечора пам’ятав цей урок.