Троє поросят

Троє поросят

Жили собі троє поросят-братиків. Коли вони підросли, мама сказала:

— Час вам навчитися жити самостійно. Збудуйте собі добрі домівки, допомагайте одне одному й не забувайте: те, що зроблено старанно, служить довше.

Поросята обійняли маму й вирушили в дорогу.

Невдовзі перше поросятко зустріло чоловіка, який ніс великий оберемок соломи.

— Добрий чоловіче, — попросило поросятко, — чи не дасте мені трохи соломи? Я збудую собі будиночок.

Чоловік поділився соломою.

Поросятко швиденько склало стіни, накрило дах і вже за кілька годин задоволено сказало:

— Готово! Тепер можна відпочивати.

Друге поросятко зустріло чоловіка з в’язкою гілок.

— Дайте, будь ласка, трохи гілля для мого дому.

Чоловік погодився.

Друге поросятко переплело гілки, зробило двері й невеличке віконце.

— Мій будиночок міцніший за солом’яний, — сказало воно. — І теж збудований швидко.

Третє поросятко зустріло муляра, який віз цеглу.

— Чи можна мені купити трохи цегли? — запитало воно. — Я хочу збудувати надійний будинок.

Муляр допоміг вибрати добру цеглу й показав, як рівно класти стіни.

Третє поросятко працювало весь день, потім другий, а тоді ще трохи третього. Воно зробило міцний дах, двері на добрих завісах і навіть маленький комин.

Брати сміялися:

— Поки ти будував, ми вже стільки разів встигли погратися!

— Зате тепер у мене є дім, якому я довіряю, — відповіло третє поросятко.

Одного вечора до солом’яного будиночка підійшов вовк.

— Поросятко, поросятко, відчини двері!

— Ні, — відповіло поросятко. — Я тебе не знаю й не відчиню.

Вовк насупився.

— Тоді я як дмухну, як подмухну — і рознесу твій будиночок!

Він набрав повні груди повітря.

Фу-у-ух!

Солома затремтіла.

Вовк дмухнув ще раз.

ФУ-У-УХ!

Солом’яні стіни розлетілися по подвір’ю.

Та поросятко було спритне. Щойно побачило, що дім не витримає, вискочило через задні дверцята й помчало до другого брата.

— Вовк іде! — закричало воно.

Брати зачинилися в будиночку з гілок.

Незабаром вовк уже стояв біля дверей.

— Поросята, відчиняйте!

— Не відчинимо!

— Тоді я як дмухну, як подмухну!

Вовк дмухнув раз.

Гілки заскрипіли.

Дмухнув удруге.

Будиночок захитався.

— До третього брата! — вигукнуло друге поросятко.

Вони вискочили через віконце й щодуху побігли до цегляного дому.

Третій брат одразу впустив їх усередину.

— Не бійтеся. Цей дім ми перевіримо разом.

Прийшов вовк.

— Поросята, відчиняйте!

— Ні!

— Тоді я як дмухну, як подмухну!

Вовк дмухнув.

Цегляний будинок навіть не ворухнувся.

Вовк дмухнув сильніше.

ФУ-У-У-УХ!

У комині лише тихенько загуло.

Вовк дмухав так довго, що нарешті сам сів на траву й почав хапати ротом повітря.

— Ну добре, — пробурмотів він. — Якщо не можу здути ваш будинок, перехитрю вас.

Наступного ранку вовк гукнув із-за паркану:

— Я знаю поле, де росте чудова ріпа. Ходімо разом!

Третє поросятко здогадалося, що вовк щось замислив.

— Домовилися. О котрій годині?

— О шостій.

Поросята прокинулися о п’ятій, сходили по ріпу й повернулися ще до приходу вовка.

— Ви вже там були?! — здивувався він.

— Авжеж. Рано вставати корисно, — відповіли брати.

Наступного дня вовк запропонував:

— У саду за пагорбом достигли яблука. Зустрінемося о п’ятій.

Поросята знову вийшли раніше.

Коли вони збирали яблука, то побачили вовка на дорозі.

— Ой, він уже тут! — прошепотів перший брат.

Третє поросятко швидко покотило велике яблуко вниз із пагорба.

— Дивись, яке гарне! — гукнуло воно вовкові.

Вовк побіг за яблуком, а поросята тим часом повернулися додому.

Тоді вовк розсердився по-справжньому.

— Досить! — сказав він. — Залізу через комин!

Увечері поросята почули на даху шурхіт.

— Він лізе до комина, — прошепотіло друге поросятко.

Брати швидко прибрали вогонь із каміна й поставили внизу великий порожній металевий таз, у якому зазвичай мили овочі.

Вовк спустився нижче.

Шурх!

Бах!

Він приземлився просто в таз, здійняв хмару сажі й від несподіванки голосно чхнув:

— АПЧХИ!

Поросята теж здригнулися, а потім не втрималися й засміялися.

Вовк вискочив із таза весь чорний від сажі.

— З мене досить ваших будинків, ріпи, яблук і коминів! — вигукнув він.

Він вибіг за двері й подався геть так швидко, що тільки хвіст мигнув за пагорбом.

Більше вовк до поросят не приходив.

Наступного дня брати прибрали подвір’я, а тоді перше й друге поросятка сказали:

— Тепер ми розуміємо, чому ти так довго будував.

— А я розумію інше, — відповіло третє. — Одному будувати важко. Давайте наступні домівки зробимо разом.

І вони так і вчинили.

Зі старої соломи зробили теплі підстилки, добрі гілки використали для огорожі, а нові стіни склали міцно й старанно.

Відтоді троє поросят і працювали, і відпочивали разом.

Бо швидко зробити іноді приємно. Але коли йдеться про щось важливе, краще не поспішати, добре подумати й, якщо можна, покликати друзів на допомогу.

Бо швидко зробити іноді приємно. Але коли йдеться про щось важливе, краще не поспішати, добре подумати й, якщо можна, покликати друзів на допомогу.