Три принцеси Білого краю

Три принцеси Білого краю

Робоча українська назва: Три принцеси Білого краю

Жив колись рибалка. Щоранку він виходив у море, але одного дня сітка поверталася порожньою знову й знову.

Він уже збирався додому, коли з води піднялася дивна голова й промовила:

«Я наповню твою сітку рибою, якщо ти пообіцяєш віддати мені те, про що вдома ще не знаєш».

Рибалка не зрозумів загадки. Він подумав, що йдеться про якийсь старий човен чи забуту річ, і необережно погодився.

Коли повернувся додому, то дізнався: у них із дружиною скоро народиться дитина.

Рибалка злякався своєї обіцянки. Про неї почув король і сказав:

«Дитина не має відповідати за нерозумне слово дорослого. Нехай хлопчик росте під моїм захистом».

Так син рибалки виріс при королівському дворі. Він став добрим, сміливим юнаком і ніколи не забував своїх батьків.

Одного дня він попросився з батьком у море. Уже в човні згадав, що лишив на березі хустинку, повернувся по неї, а коли знову ступив у човен, той раптом сам рушив від берега.

Вітер підхопив вітрило. Човен мчав усе далі, поки рідний берег не зник.

Лише під вечір юнак побачив незнайомий білий берег.

Там сидів старий чоловік із довгою срібною бородою.

«Куди я потрапив?» запитав юнак.

«Ти поблизу Білого краю», відповів старий. «Там три принцеси вже багато років живуть під чарами тролів. Якщо маєш сміливість, можеш допомогти їм».

«Що треба зробити?»

«Іди до замку. Першу ніч зустрінеш старшого троля, другу ще сильнішого, третю наймогутнішого. Не намагайся перемогти їх силою. У кімнаті принцеси знайдеш маленьку пляшечку з цілющою росою й меч, що руйнує чари. Коли троль почне лякати тебе, торкнися мечем його чарівного жезла. Якщо зламається жезл, зникне й влада троля».

Юнак подякував і рушив до замку.

У першій залі він побачив принцесу, яку чари втримували так, що над землею було видно лише її голову.

«Хто ти?» здивувалася вона.

«Той, хто спробує відчинити ці двері назавжди», відповів юнак.

Опівночі загриміло. У залу ввійшов троль із трьома головами. Він тупнув так, що задзвеніли вікна.

«Хто насмілився прийти сюди?» заревів він.

Юнак не втік. Троль кидав навколо іскри, гасив світло, розгойдував стіни, але юнак дочекався слушної миті й торкнувся мечем чорного жезла.

Жезл тріснув.

Троль перетворився на клубок диму й вилетів у комин.

Одразу принцеса піднялася з-під землі до пояса.

«Одна частина чарів зникла», сказала вона. «Та попереду ще дві ночі».

Уранці вона дала юнакові кілька крапель цілющої роси. Втома відступила.

Наступної ночі прийшов троль із шістьма головами. Він здійняв цілу бурю в коридорах замку. Двері грюкали, каміння гуркотіло, з темних кутків лунали чужі голоси.

Та юнак уже знав: страх любить, коли йому вірять більше, ніж власному серцю.

Він дочекався, поки троль підніме жезл, і знову торкнувся його чарівним мечем.

Другий жезл розсипався на блискучий пил.

Троль зник, а принцеса змогла ступити на підлогу обома ногами.

На третю ніч замок затремтів ще до заходу сонця. Найстарший троль мав дев’ять голів і величезний жезл, вкритий червоними знаками.

«Двох моїх братів ти прогнав, але мене не здолаєш!» закричав він.

Бій був не силою, а витримкою. Троль створював примарні провалля, вогняні стіни й ревучі тіні. Юнак кілька разів губив меч у диму, але щоразу знаходив його знову.

Нарешті троль замахнувся жезлом.

Юнак торкнувся його мечем.

Тріск пролунав, наче розкололася крига навесні. Червоні знаки згасли. Дев’ять голів троля перетворилися на дев’ять хмаринок, а сам він розвіявся за вітром.

Замок наповнився сонцем.

Із сусідніх зал вийшли ще дві принцеси. Усі троє були вільні.

Наймолодша з них, та, яку юнак бачив усі три ночі, взяла його за руку.

«Ти міг утекти, але залишився. Тепер вирішуй сам, куди хочеш іти».

Юнак залишився в Білому краї. З часом він і наймолодша принцеса покохали одне одного й одружилися. Вони жили добре, але юнак часто згадував батька й матір.

Одного вечора дружина сказала:

«Я бачу, що ти сумуєш за домом. Поїдь до них».

Вона дала йому чарівний перстень.

«Він виконає два бажання. Але будь обережний. Коли повернешся додому, послухай батька. Мати любитиме тебе так сильно, що може порадити щось необачне».

Юнак повернувся до рідного краю одним бажанням.

Батьки плакали від радості. Батько просив сина не хвалитися чарами й не доводити нікому, що його дружина найпрекрасніша у світі.

А мати сказала:

«Король стільки років тебе захищав. Піди до палацу, нехай усі побачать, яким ти став».

Юнак пішов.

На бенкеті король із гордістю показав свою королеву й пожартував:

«Навряд чи десь є хтось прекрасніший».

Юнак забув батькову пораду й вигукнув:

«Моя дружина прекрасніша! От би вона зараз стояла тут!»

Перстень спалахнув.

У залі з’явилася принцеса Білого краю.

Вона зрозуміла, що друге бажання витрачено через марнославство, й засмутилася.

«Я просила тебе берегти наш шлях, а не перетворювати мене на доказ у суперечці», сказала вона тихо.

І чари перстня повернули її додому.

На пальці юнака залишився лише гладкий обідок із її ім’ям.

Він не став виправдовуватися.

«Я сам зіпсував те, що мав берегти. Отже, сам і знайду дорогу назад».

Так почалася його друга велика подорож.

Спершу він дістався до володаря лісових звірів. Той скликав ведмедів, оленів, лисиць і вовків, але ніхто не знав дороги до Білого краю.

Потім юнак знайшов володаря птахів. Орли, сови, лебеді й круки облетіли небо, та й вони не бачили того замку.

Нарешті він прийшов до володаря риб.

Усі риби зібралися, крім старої щуки. Її чекали найдовше.

Коли вона нарешті припливла, то сказала:

«Білий край я знаю. Він далеко. А ще знаю, що завтра там хочуть влаштувати нове весілля для королеви, хоча її серце до цього не лежить».

Юнак поспішив далі.

На дорозі він зустрів трьох братів, які сперечалися через чарівний капелюх, плащ і чоботи. Капелюх робив невидимим, плащ захищав від холоду й бурі, а чоботи переносили туди, куди забажаєш.

«Допоможи нам вирішити, кому що дістанеться», попросили брати.

Юнак запропонував:

«Позичте мені ці речі до завтра. Я перевірю їх у справжній дорозі, а потім поверну й скажу, для чого кожна річ найкраще підходить».

Брати погодилися.

У чарівних чоботях юнак опинився біля Білого краю. Та попереду здійнялася така хуртовина, що навіть плащ не міг її зупинити.

Тоді з півночі прилетів Північний Вітер.

«Куди поспішаєш?»

Юнак розповів свою історію.

«Тоді тримайся міцно», засміявся Вітер. «Я сам проведу тебе».

Вони дісталися до замку саме вранці. Біля воріт стояв чужий принц, якого придворні вмовляли стати новим чоловіком королеви.

Юнак не став битися з ним.

«Спочатку запитайте її саму», сказав він.

Північний Вітер відчинив усі вікна замку одним подихом, і голос юнака долетів до великої зали.

Королева вибігла на ґанок.

«Ти знайшов дорогу», сказала вона.

«І зрозумів свою помилку. Я не прийшов вимагати, щоб ти повернулася до мене. Я прийшов попросити пробачення».

Вона подивилася на перстень із власним ім’ям, який він носив усі ці роки.

«Я сердилася не тому, що ти помилився. Я боялася, що ти не зрозумієш, чому це було боляче. Тепер бачу, що зрозумів».

Чужий принц уклонився.

«Якщо королева зробила свій вибір, мені тут нічого доводити».

Весільні приготування скасували, а в замку влаштували свято повернення.

Наступного дня юнак повернув братам чарівні речі. Капелюх дістався тому, хто любив тихо спостерігати за звірами, плащ тому, хто часто мандрував у гори, а чоботи тому, кому доводилося найдалі ходити до роботи. Уперше брати не сперечалися.

А юнак повернувся до Білого краю вже не як герой, що все робить правильно, а як людина, яка вміє визнавати помилки й виправляти їх.

І, кажуть, саме це виявилося найважчим і найціннішим випробуванням з усіх.

І, кажуть, саме це виявилося найважчим і найціннішим випробуванням з усіх.