Тигр, брахман і шакал

Тигр, брахман і шакал

Одного спекотного дня великий тигр потрапив у дерев’яну клітку-пастку. Він метався з боку в бік, штовхав дверцята лапами, сердито фиркав, але вибратися ніяк не міг.

Довго він кликав на допомогу, та всі звірі обходили пастку стороною. Нарешті стежкою йшов брахман — добрий мандрівник, який повертався додому після далекої дороги.

— Добрий чоловіче! — гукнув тигр. — Відчини, будь ласка, дверцята. Я вже стільки часу сиджу тут сам!

Брахман зупинився, але близько не підійшов.

— Якщо я тебе випущу, ти можеш на мене напасти.

— Ніколи! — запевнив тигр. — Я буду пам’ятати твою доброту все життя. Хіба можна кривдити того, хто тебе врятував?

Брахман вагався. Серце підказувало йому допомогти, а розум радив бути обережним.

Та тигр так жалібно просив, що зрештою брахман підняв засув і відступив убік.

Тигр вискочив із клітки, потягнувся, струсив пил зі смугастої спини й раптом сказав:

— Я дуже голодний і сердитий. Навіщо мені тепер дотримуватися обіцянки?

Брахман не повірив власним вухам.

— Але ж я тебе врятував!

— У світі часто забувають добро, — буркнув тигр. — Чому я маю бути іншим?

— Тоді давай хоча б запитаємо інших, чи це справедливо, — запропонував брахман. — Якщо троє скажуть, що ти маєш рацію, я визнаю їхнє рішення.

Тигр погодився.

Першим вони зустріли старий розлогий піпал — дерево, під яким подорожні відпочивали від сонця.

— Дерево, — сказав брахман, — я звільнив тигра з пастки, а він одразу забув свою обіцянку. Хіба це справедливо?

Піпал зашелестів листям.

— Я щодня даю людям затінок. Вони відпочивають під моїми гілками, а потім часом ламають їх або обдирають кору. На жаль, доброту справді не завжди пам’ятають.

Тигр задоволено примружився.

— Чуєш?

Брахман засмутився, але вони пішли далі.

Біля криниці вони побачили старого буйвола, який повільно крутив колесо.

— Буйволе, розсуди нас, — попросив брахман і розповів усе спочатку.

Буйвол тяжко зітхнув.

— Коли я був молодим і сильним, мене добре годували, бо я багато допомагав господарям. Тепер я постарів, а працювати мушу так само. Люди не завжди бувають вдячними.

Тигр посміхнувся ще ширше.

— Уже двоє на моєму боці.

Третю відповідь вони вирішили попросити в дороги.

— Дорого, ти служиш усім: багатим і бідним, людям і тваринам. Скажи, чи можна забувати зроблене тобі добро?

Дорога ніби загуділа під ногами подорожніх:

— Мною користуються тисячі, але мало хто думає про те, скільки кроків я витримую. Світ не завжди справедливий.

Брахман опустив голову. Тигр уже збирався оголосити себе переможцем, коли з кущів визирнув шакал.

— Добридень! — сказав він. — Чого ви такі похмурі? Один сердитий, другий сумний, а клітка стоїть порожня. Тут явно була цікава історія.

Брахман усе пояснив.

Шакал уважно слухав, нахиляючи голову то вправо, то вліво.

— Стривайте, стривайте… Я щось не зрозумів. Брахман сидів у клітці, а тигр проходив повз?

— Та ні! — гаркнув тигр. — Я сидів у клітці!

— А-а-а! Тоді клітка сиділа в тигрі, а брахман її відчинив?

— Що за дурниці! — обурився тигр.

Шакал почухав за вухом.

— Мені дуже соромно, але я ніяк не можу уявити, як такий великий тигр міг опинитися в такій клітці. Покажіть, будь ласка. Інакше я не зможу чесно вас розсудити.

Тигр пирхнув.

— Дивись уважно!

Він зайшов у клітку.

— Ось так я стояв.

— А дверцята були відчинені чи зачинені? — невинно запитав шакал.

— Зачинені, звичайно!

— Тоді покажи точно.

Брахман зрозумів задум шакала й тихенько прикрив дверцята. Клацнув засув.

Шакал одразу перестав удавати розгубленого.

— Тепер усе ясно, — сказав він. — Тигр був у пастці. Брахман виявив милосердя і звільнив його. А тигр відповів на добро погрозою. Отже, поки він не навчиться пам’ятати власні обіцянки, дверцята краще не відчиняти.

Тигр спочатку сердився, потім замовк. Він зрозумів, що сам повернув себе туди, звідки так прагнув вибратися.

Брахман подякував шакалові.

— Ти врятував мене не силою, а розумом.

— Розум іноді має дуже тихі лапи, — усміхнувся шакал. — Але ходить ними далеко.

Вони рушили своєю дорогою, а тигр залишився думати над простою річчю: доброта не зобов’язує бути наївним, а обіцянка має вагу лише тоді, коли її справді тримають.

Вони рушили своєю дорогою, а тигр залишився думати над простою річчю: доброта не зобов’язує бути наївним, а обіцянка має вагу лише тоді, коли її справді тримають.