Тигр і мавпи

Тигр і мавпи

Кажуть, у дуже давні часи, коли звірі ще збиралися на великі ради й сперечалися майже так само голосно, як люди на ярмарку, в лісі ніяк не могли вирішити, хто має стежити за порядком.

То кабан розштовхає всіх біля водопою. То олені посваряться через стежку. То мавпи влаштують такий галас у верховітті, що навіть папуги починають сердитися.

Нарешті звірі зібралися під великим деревом і сказали:

— Нам потрібен король.

Довго думати не довелося. Найсильнішим серед них був Тигр. Він мав могутні лапи, гострий слух і такий голос, що від одного його гарчання листя тремтіло на гілках.

— Нехай Тигр буде королем! — вирішили звірі.

Тигр був дуже задоволений. Він ходив лісом поважно, високо тримав голову й чекав, що всі поступатимуться йому дорогою.

Та була одна річ, якої ніхто не сказав уголос: сила в Тигра була велика, а цікавість до світу — маленька. Він рідко питав, як живуть інші звірі, що вони вміють і чого бояться. Тигрові здавалося, що королеві досить бути сильним, а знати все інше зовсім не обов’язково.

Одного спекотного дня Тигр довго блукав лісом і нарешті ліг відпочити під розлогим деревом. Тінь була прохолодна, вітер ворушив листя, і Тигр уже майже задрімав, коли почув над головою дивовижну пісеньку.

Тр-р-рі, трі-лі-лі, тр-р-рі…

Тигр розплющив очі.

— Хто так гарно співає?

Він подивився праворуч. Нікого.

Подивився ліворуч. Теж нікого.

Задер голову й побачив на гілках гурт мавп. Вони стрибали, чіплялися хвостами за сучки й кидали одна одній стиглі плоди.

Насправді співала крихітна лісова комаха, що сиділа на листочку. Усі мавпи чудово знали її голос. А Тигр не знав.

— Гей! — гукнув він угору. — Хто там співає?

Мавпи переглянулися.

Один молодий мавпун, веселий і надто охочий до жартів, не втримався:

— То наша молодша сестра!

Інші мавпи мало не попадали з гілок.

«Що ти наробив?» — показували вони йому очима.

Але Тигр не розсердився. Навпаки, сів рівніше й сказав:

— Який прекрасний голос! Якщо ваша сестра така чудова співачка, я хочу з нею познайомитися. А якщо вона погодиться, я навіть запропоную їй стати моєю дружиною.

Мавпи закашлялися, заговорили всі разом і почали вигадувати відмовки.

— Вона дуже сором’язлива!

— Вона не любить гостей!

— Вона… е-е-е… сьогодні зайнята!

— І взагалі, — обережно додала найстарша мавпа, — спочатку треба спитати, чи вона сама хоче знайомства.

Але Тигр уже уявляв урочисте свято.

— Я прийду на повний місяць, — оголосив він. — А ви все приготуйте.

І пішов, задоволений собою.

Щойно смугастий хвіст зник між деревами, мавпи оточили молодого жартівника.

— От тепер скажи, де ми візьмемо сестру, якої не існує?

— Я лише пожартував, — винувато пробурмотів він.

— Жарт хороший, коли після нього сміються всі, — сказала стара мавпа. — А тепер нам треба думати.

Мавпи думали до самого вечора. Нарешті одна запропонувала:

— Зробімо фігуру з глини. Посадимо її під деревом, накриємо вуаллю й скажемо, що наша «сестра» дуже сором’язлива.

Так вони й зробили.

Кілька днів мавпи місили м’яку глину, ліпили тулуб, руки й голову. Голова ніяк не хотіла триматися, тож її просто обережно поставили зверху. Потім фігуру прикрасили стрічками, листям і квітами, а обличчя сховали під легкою тканиною.

У ніч повного місяця мавпи розклали плоди, горіхи й ароматне листя. Здалеку все виглядало дуже святково.

Тигр прийшов рано. Він ішов так урочисто, ніби весь ліс уже дивився тільки на нього.

— Де вона? — одразу запитав він.

Мавпи мовчки показали на глиняну постать.

Тигр підійшов ближче.

— Добрий вечір, — сказав він чемно.

Глиняна постать мовчала.

— Я приніс гостинці.

Тиша.

Тигр озирнувся на мавп.

— Чому вона нічого не відповідає?

— Вона… дуже сором’язлива, — сказав молодий мавпун і сховався за спиною старшого брата.

Тигр поклав біля фігури подарунок і ще раз звернувся до неї:

— Не бійся. Якщо не хочеш зі мною говорити, просто скажи.

Мавпи завмерли. Це було набагато розумніше, ніж вони чекали від Тигра.

Але глиняна «сестра», звісно, не могла сказати нічого.

Тоді Тигр помітив, що стрічка з подарунка зачепилася за її вбрання.

— Зараз звільню, — сказав він і легенько потягнув.

Хитка голова глиняної фігури похилилася, хитнулася раз, другий — і бухнула просто в кошик із фруктами.

На мить у лісі стало тихо.

А потім мавпи закричали всі разом:

— Ой!

— Що ти зробив!

— Це все через нього!

Кілька мавп почали кидати на землю сухе листя, інші стукали гілками, ще інші так голосно верещали, що Тигр нічого не міг розібрати.

— Та зачекайте! — гаркнув він. — Вона ж була з глини!

Тут одна маленька мавпочка не витримала й пирснула зі сміху.

За нею засміялася друга.

Потім третя.

І за хвилину все дерево ходило ходором від сміху.

Тигр нарешті зрозумів: його обдурили.

Він сердито тупнув лапою.

Мавпи миттю видерлися вище й почали перескакувати з гілки на гілку. Хтось кинув униз порожню шкаралупу, хтось струсив цілий дощ листя. Тигр зробив кілька стрибків за ними, але скоро зрозумів, що на деревах мавпи значно спритніші.

Він зупинився, важко дихаючи.

— Добре! — крикнув Тигр угору. — Цього разу ви перемогли. Але більше я не повірю першій-ліпшій відповіді!

— А ми більше не будемо вигадувати родичів заради жарту! — озвалася стара мавпа.

Молодий жартівник винувато кивнув.

Тигр пішов геть. Він був сердитий, проте дорогою все ж думав не тільки про мавп.

«Я король лісу, — міркував він. — А навіть не знав, хто співає на листку. Може, сильному теж треба вчитися?»

Відтоді, кажуть, Тигр став уважніше придивлятися до маленьких мешканців лісу й рідше робити висновки, не розібравшись.

А мавпи ще довго сміялися, згадуючи глиняну «сестру». Та й вони дещо запам’ятали: один необережний жарт може вирости у велику халепу.

Бо сила без знання легко стає незграбною, а кмітливість без відповідальності — звичайним обманом.

Бо сила без знання легко стає незграбною, а кмітливість без відповідальності — звичайним обманом.