Вік диявола

Вік диявола

Колись у баскському краї жили чоловік і дружина. Вони були дуже бідні. У хаті часом не знаходилося нічого, крім окрайця хліба, а чоловік усе думав, як змінити їхню долю.

Одного вечора він сидів біля перехрестя й так тяжко зітхав, що навіть ворони на сусідньому дереві косилися на нього.

Раптом на дорозі з’явився незнайомий пан у темному плащі.

— Чого ти такий сумний? — запитав він.

— Бо не знаю, як нам із дружиною прожити зиму, — чесно відповів чоловік. — Працюю, а грошей однаково не вистачає.

Незнайомець усміхнувся якось дивно.

— Я можу дати тобі стільки грошей, скільки захочеш. Але за однієї умови. Коли настане призначений день, ти скажеш мені, скільки мені років.

Чоловік здивувався.

— І тільки це?

— Тільки це.

Він погодився.

Відтоді в їхньому домі все змінилося. Вони полагодили дах, купили теплий одяг, наповнили комору зерном і більше не лягали спати голодними. Чоловік навіть перестав рахувати кожну монету.

Минали місяці. Він майже забув про дивну угоду.

Аж одного ранку раптом згадав: призначений день уже зовсім близько.

Відтоді він ходив похмурий, мов осіння хмара. Дружина спершу мовчала, та зрештою не витримала.

— У нас є їжа, дах не тече, боргів немає. Чого ти зітхаєш так, наче загубив цілу гору золота?

Чоловік розповів їй усе: і про перехрестя, і про незнайомця, і про запитання, на яке він не знав відповіді.

Дружина вислухала й засміялася.

— І через це ти стільки днів ходиш із таким обличчям? Тут потрібна не сила, а кмітливість.

— А ти знаєш, скільки йому років?

— Ні. Але він сам нам скаже.

Вона принесла велику бочку меду й мішок пір’я.

— Залізай спочатку в мед.

— У мед?!

— У мед. А потім обваляйся в пір’ї.

Чоловік подивився на неї так, ніби тепер уже не був певен, хто з них двох уклав дивну угоду. Та дружині він довіряв.

За кілька хвилин із бочки вилізла липка постать. А після мішка з пір’ям чоловіка було не впізнати. Він став схожий водночас на величезну курку, кошлатого пса й хмару, яка вирішила прогулятися землею.

— Тепер іди до перехрестя, — сказала дружина. — Стань навкарачки, ходи туди-сюди й не промовляй ні слова.

Увечері чоловік дістався перехрестя й почав виконувати її пораду. То підбігав до куща, то задкував, то кружляв посеред дороги, розмахуючи вкритими пір’ям руками.

Нарешті з’явився той самий темний пан.

Він зробив крок уперед, побачив дивну істоту й одразу відступив.

Чоловік мовчки попрямував просто до нього.

Пан відступив ще на крок.

Чоловік пройшов у нього між ногами, повернувся, обійшов навколо й знову став перед ним.

— Що ти таке?! — вигукнув незнайомець.

Чоловік тільки струснув пір’ям.

Темний пан зблід.

— Я прожив уже стільки-то років, — вигукнув він, назвавши точне число, — а такої дивної тварини ще ніколи не бачив!

Чоловікові більше нічого й не було потрібно.

Він розвернувся й помчав додому так швидко, що пір’я летіло за ним цілою доріжкою.

— Сказав! — закричав він, ще з порога. — Сам сказав свій вік!

Дружина лише посміхнулася.

— От бачиш. Іноді найскладніше запитання треба не розгадувати, а зробити так, щоб відповідь прозвучала сама.

Коли настав призначений день, чоловік прийшов на перехрестя вже чистий, причесаний і в своєму звичайному одязі.

Темний пан запитав:

— Ну що, знаєш, скільки мені років?

Чоловік назвав точне число.

Незнайомець витріщив очі.

— Звідки?!

— У світі багато дивних речей, — спокійно відповів чоловік. — Треба лише уважно слухати.

На тому угода закінчилася.

Чоловік повернувся додому, а дружина поставила перед ним вечерю.

— Тільки одне, — сказала вона. — Мед тепер їмо ложкою. І в пір’ї більше не валяємося.

Вони обоє так розсміялися, що сміх було чути аж за садом.

І відтоді чоловік добре запам’ятав: гроші можуть полегшити життя, але з біди найчастіше виводять ясна голова, довіра й добра порада.

І відтоді чоловік добре запам’ятав: гроші можуть полегшити життя, але з біди найчастіше виводять ясна голова, довіра й добра порада.