Вірний чоловік

Вірний чоловік

Текст

Дуже давно, серед зелених лаоських пагорбів, жив молодий чоу на ім’я Су Томе. Так називали людей високого становища, але сам Су Томе найбільше любив не урочисті прийоми й не пишні зали, а тихі прогулянки лісом.

Одного спекотного дня він пішов стежкою, якою майже ніхто не ходив. Бамбук шелестів над головою, цикади дзвеніли так голосно, ніби весь ліс був однією великою музичною скринькою. Стежка привела Су Томе до озера, гладенького й синього, наче шматочок неба впав між дерев.

На березі він побачив сімох крилатих дівчат. Вони сміялися, бризкалися водою й сушили на сонці легкі крила.

Побачивши незнайомця, шестеро злетіли в небо. Сьома теж розгорнула крила, але затрималася.

Су Томе зупинився на відстані.

— Не бійся, — сказав він. — Я не стану тебе затримувати.

Дівчина уважно подивилася на нього.

— А чому ти тоді стоїш тут?

— Бо ніколи не бачив, щоб хтось літав так легко. І ще тому, що мені хочеться дізнатися твоє ім’я.

Вона засміялася.

— Моє ім’я довге для того, хто щойно мене зустрів. Спершу називай мене просто Нанг, якщо хочеш.

Вони довго розмовляли біля озера. Су Томе розповів про свій дім, а Нанг про далеке королівство Чом Коу Кілат, де жила її родина. Коли сонце почало хилитися за дерева, Су Томе наважився сказати:

— Я хотів би побачити тебе знову.

— І я тебе, — відповіла Нанг.

Так почалася їхня дружба. Су Томе приходив до озера, а Нанг прилітала з висоти. Згодом обоє зрозуміли, що не хочуть розлучатися.

— Якщо підеш зі мною, — сказав Су Томе, — твій вибір завжди залишатиметься твоїм. Ти зможеш літати, коли захочеш.

Нанг погодилася жити з ним.

У домі Су Томе всі дивувалися її крилам. Його мати хвилювалася:

— А раптом одного ранку вона полетить і більше не повернеться?

— Якщо повернеться, то тому, що сама захоче, — відповів Су Томе. — Інакше який сенс у любові?

Ці слова мати запам’ятала.

Проте невдовзі про Нанг почув головний правитель краю. Він звик, що все цікаве й красиве має належати йому. Побачивши Нанг на святі, він вирішив розлучити її з Су Томе.

Правитель наказав Су Томе очолити далеку й складну подорож до кордону, нібито для важливої державної справи.

Перед дорогою Су Томе сказав дружині:

— Я повернуся. А ти не дозволяй нікому вирішувати за тебе.

Коли він поїхав, Нанг швидко зрозуміла намір правителя. Вона звернулася до матері Су Томе:

— Мені потрібно повернутися до батьківського дому. Там я буду в безпеці. Коли Су Томе повернеться, скажіть йому, де мене шукати.

Мати мовчки принесла її крила.

— Я боялася цих крил, — зізналася вона. — Тепер бачу, що вони не віддаляють тебе від нас. Вони просто дають тобі свободу.

Нанг обійняла її, розгорнула крила й піднялася над дахами. Вона летіла на схід, доки річки не стали схожі на срібні нитки, а гори на зелені хвилі. Так вона повернулася до Чом Коу Кілат.

Су Томе виконав доручення й повернувся додому неушкодженим. Коли дізнався, що сталося, не став звинувачувати Нанг.

— Вона зробила правильно, — сказав він. — Тепер моя черга знайти її.

Він узяв лише необхідне й вирушив у дорогу.

— Хай мине сім років, сім місяців і сім днів, — сказав Су Томе. — Я все одно не зверну назад, доки не дізнаюся, чи хоче вона мене бачити.

Він ішов крізь ліси, переходив річки, підіймався на перевали. Одного дня зустрів старого мавпу, що сидів на гілці й розглядав мандрівника.

— Куди ти так поспішаєш? — запитав мавпа.

— До Чом Коу Кілат. Там живе моя дружина.

— Далеко, — похитав головою мавпа. — Але серце іноді знає дорогу краще за ноги. Йди зі мною. Я покажу стежку до моря.

Кілька днів вони мандрували разом. Мавпа знаходив їстівні плоди, показував джерела й попереджав про слизькі схили. Коли попереду заблищало море, він зупинився.

— Далі я не піду, — сказав він. — Але запам’ятай: допомога часто приходить від того, кого ти не вважаєш сильним.

Су Томе подякував другові й рушив уздовж берега.

Невдовзі він побачив маленьку мушку, що заплуталася в павутинні над водою. Су Томе обережно звільнив її.

— Ти така крихітна, — усміхнувся він, — але й тобі хочеться жити й летіти своєю дорогою.

Мушка закружляла біля його голови.

— Запам’ятай мене, мандрівнику. Колись маленька помічниця може виявитися дуже потрібною.

Далі море перегородило шлях. Су Томе довго шукав переправу, доки не побачив величезного орла, який щодня перелітав до далеких скель.

Мандрівник поділився з ним їжею й розповів про свою мету.

— Я не можу нести людину на спині, — сказав орел, — але тримайся за міцне пір’я біля мого крила й не лякайся висоти.

Так Су Томе перелетів через море.

Після ще багатьох днів дороги він нарешті побачив башти Чом Коу Кілат. Біля міста дівчата набирали воду у великі глечики. Су Томе помітив на їхньому одязі знак королівського дому.

Він зняв зі свого пальця перстень, який Нанг колись подарувала йому, і попросив одну з водоносок передати його господині.

Коли Нанг побачила перстень, то відразу зрозуміла: Су Томе прийшов.

Вона побігла до батька.

— Він знайшов мене, — сказала вона. — Не тому, що хотів мною володіти. Він прийшов запитати, чи хочу я повернутися до нього.

Батько Нанг був обережною людиною.

— За ці роки до нас приходило чимало людей, які називали себе твоїми знайомими, — сказав він. — Нехай мандрівник доведе, що справді знає тебе.

У великій залі накрили сім столів. За завісою кожна з семи сестер приготувала свій стіл по-своєму.

— Обери стіл Нанг, — сказав батько. — Якщо помилишся, просто підеш своєю дорогою.

Су Томе дивився й не знав, що робити. Усі столи були прекрасні.

І тут на край одного блюда сіла крихітна мушка.

Су Томе впізнав її.

— Ось цей, — сказав він.

Вибір був правильним.

Тоді батько запропонував друге випробування. Сім сестер стали за сімома тонкими завісами й простягнули вперед лише по одній руці.

— Чи впізнаєш руку своєї дружини?

Су Томе знову розгубився. Але мушка сіла на край тієї завіси, за якою стояла Нанг.

Су Томе підійшов ближче й сказав:

— Я думаю, що ти тут. Але не хочу торкатися твоєї руки, доки ти сама не скажеш, що це справді ти.

За завісою пролунав знайомий сміх.

— Це я.

Нанг вийшла до нього.

Батько усміхнувся.

— Найважливіше випробування ти пройшов щойно, навіть не знаючи про нього. Ти шукав не власність, а людину, яка може відповісти тобі «так» або «ні».

Су Томе повернувся до Нанг.

— Я прийшов, бо сумував за тобою. Але якщо твій дім тепер тут, я прийму це.

Нанг простягнула йому руку.

— Я хочу, щоб наш дім був там, де ми обоє можемо бути вільними. Побудуймо його разом.

Вони залишилися в Чом Коу Кілат надовго. Су Томе допомагав правити краєм, але ніколи не забував лісового мавпу, орла й крихітну мушку. А Нанг зберігала свої крила не в замкненій скрині, а біля відчиненого вікна.

І коли люди запитували Су Томе, у чому секрет вірності, він відповідав:

— Вірність не тримає мотузкою. Вона залишає двері відчиненими й усе одно знаходить дорогу додому.

— Вірність не тримає мотузкою. Вона залишає двері відчиненими й усе одно знаходить дорогу додому.