Заєць і їжак

Заєць і їжак

Робоча українська назва: Заєць і їжак

Одного ясного літнього ранку сонце вже піднялося над полями, жайворонки співали високо в небі, а гречка стояла в цвіту. Повітря пахло травою, землею й майбутнім урожаєм.

Їжак прокинувся раніше за всіх, визирнув із хатинки й задоволено сказав:

— Гарний день. Саме час пройтися полем і подивитися, як росте капуста.

Його дружина саме прибирала вдома.

— Іди, — сказала вона. — А я закінчу справи й теж вийду трохи пізніше.

Їжак неспішно рушив стежкою. Він любив ранкові прогулянки й зовсім не поспішав. Короткі лапки не дозволяли йому бігти швидко, зате він добре помічав усе навколо: росу на листі, мурашину доріжку, нову нірку під кущем.

Незабаром біля капустяного поля він зустрів Зайця.

— Доброго ранку! — чемно привітався Їжак.

Заєць окинув його поглядом і ледь усміхнувся.

— І ти вже на прогулянці? З такими коротенькими лапами далеко не зайдеш.

Їжак спинився.

— Мої лапи мене цілком влаштовують.

— Та невже? — засміявся Заєць. — Ось мої ноги створені для справжнього бігу. А твої… ну, сам бачиш.

Їжак не любив сваритися. Але ще менше він любив, коли хтось вихвалявся й кепкував з інших.

— Довгі ноги — добра річ, — спокійно сказав він. — Та не завжди перемагає той, хто швидший.

Заєць аж вуха підняв.

— Хочеш сказати, що можеш мене обігнати?

— Можемо перевірити.

— Ти? Мене?

— Саме так.

Заєць розсміявся так голосно, що з куща випурхнула пташка.

— Гаразд! Біжимо вздовж поля. Від одного кінця до другого.

— Домовилися, — відповів Їжак. — Тільки дай мені пів години підготуватися.

Заєць погодився. Він був певен, що перемога вже в нього в кишені.

А Їжак швидко почимчикував додому.

— Що сталося? — запитала дружина, побачивши, як він поспішає.

Їжак розповів про Зайця й про перегони.

— Він справді швидший за тебе, — сказала їжачиха. — Значно швидший.

— Знаю. Тому силою швидкості я його не переможу. Але можна спробувати розумом.

Він тихенько пояснив свій план.

Їжачиха спочатку здивувалася, потім засміялася.

— Ну й вигадник ти! Гаразд, спробуємо. Але без образ і сварок.

— Саме цього я й хочу. Нехай Заєць зрозуміє, що не варто кепкувати з інших.

Вони пішли до довгого поля. Їжачиха стала на одному його кінці, а Їжак повернувся туди, де чекав Заєць.

— Нарешті! — вигукнув той. — Я вже думав, ти передумав.

— Ні, я готовий.

Вони стали на старт.

— Раз! Два! Три!

Заєць рвонув уперед так швидко, що пил закрутився за його лапами.

А Їжак зробив кілька кроків і тихенько сховався біля своєї межі поля.

Заєць летів, мов вітер.

«Зараз прибіжу, — думав він, — сяду й ще трохи зачекаю того повільного Їжака».

Та щойно він дістався протилежного кінця поля, з трави визирнула їжачиха й гукнула:

— А я вже тут!

Заєць так різко загальмував, що мало не перекинувся.

— Як?!

Їжачиха лише поважно кивнула.

Заєць примружився.

— Ще раз! Назад!

— Будь ласка.

Заєць помчав у зворотний бік. Він біг ще швидше, ніж першого разу.

Та біля старту на нього вже чекав Їжак.

— А я вже тут! — гукнув він.

Заєць не міг повірити власним очам.

— Знову!

І він побіг.

На іншому кінці поля його зустріла їжачиха:

— А я вже тут!

— Ще раз!

Заєць побіг назад.

— А я вже тут! — сказав Їжак.

Так повторювалося знову й знову.

Спочатку Заєць сердився. Потім дивувався. Далі вже не дивувався, а лише сопів і біг. Його довгі ноги, якими він так пишався, почали втомлюватися.

— Ще раз! — уперто казав він.

— Може, досить? — питав Їжак.

— Ні!

Заєць знову мчав через поле.

А на фініші щоразу чув:

— А я вже тут!

Нарешті, після багатьох забігів, Заєць дістався середини поля, сповільнив крок і сів просто на траву.

— Усе, — важко дихаючи, сказав він. — Більше не можу.

Їжак і їжачиха підійшли до нього з двох боків.

Заєць подивився спочатку на одного, потім на другого. Вони були дуже схожі.

І тут він усе зрозумів.

— То вас було двоє!

— Було, — чесно відповів Їжак. — Ти швидший за мене. Значно швидший. Але ти вирішив, що через це маєш право сміятися з моїх лап.

Заєць опустив вуха.

— Ви мене перехитрили.

— Так. І, мабуть, це теж не найкращий спосіб з’ясовувати, хто кращий, — сказав Їжак. — Просто іншого способу змусити тебе зупинитися й подумати я не придумав.

Заєць трохи помовчав.

— Я справді поводився пихато.

Їжачиха простягнула йому листок капусти.

— Поїж. Після таких перегонів усім треба відпочити.

Вони сіли в затінку біля поля. Заєць хрумтів капустою, Їжак розповідав про ранкову росу, а їжачиха сміялася з того, як серйозно всі троє поставилися до звичайної суперечки.

— Знаєте, — нарешті сказав Заєць, — довгі ноги — це справді не все.

— А короткі лапи теж не роблять когось гіршим, — додав Їжак.

— Домовилися, — сказав Заєць. — Більше не насміхатимуся.

Він підвівся, потягнувся й рушив додому вже не бігом, а спокійним кроком.

Відтоді, коли на галявині хтось починав вихвалятися своєю силою, швидкістю чи красою, Заєць лише ворушив вухами й казав:

— Не поспішайте вирішувати, хто тут найкращий. Я колись теж був надто впевнений у собі.

А Їжак, проходячи повз, тихенько усміхався.

Бо розумів: найважливіша перемога того дня сталася не на полі. Вона сталася тоді, коли Заєць навчився поважати тих, хто не схожий на нього.

Бо розумів: найважливіша перемога того дня сталася не на полі. Вона сталася тоді, коли Заєць навчився поважати тих, хто не схожий на нього.