Збори рослин

Збори рослин

Робоча українська назва: Збори рослин

Кажуть, дуже-дуже давно рослини були не такими мовчазними, як тепер.

Дерева могли розмовляти одне з одним через цілу долину. Кущі сперечалися про погоду. Трави шепотіли новини. А якщо рослині треба було кудись потрапити, вона могла витягнути коріння із землі й повільно рушити дорогою.

Найсильнішим серед дерев вважали старого Молаве. Він ріс високо на горі, мав міцний стовбур і таку густу крону, що під нею могли сховатися від дощу десятки мандрівників.

Одного ранку Молаве послав звістку по всіх лісах і полях:

— Нехай дерева, пальми, кущі й трави зберуться на великій галявині. Нам треба поговорити про воду, вітер і про те, як берегти землю в суху пору.

Новина полетіла від листка до листка.

— Великі збори! — зашелестіли бананові дерева.

— Треба вирушати! — загомоніли бамбуки.

— Я прийду першою! — похвалилася молода акація.

Невдовзі всі дороги до гори стали зеленими.

Мангове дерево йшло повільно, бо не хотіло розгубити плоди. Бамбуки рухалися гуртом і на кожному повороті стукали стеблами: тук-тук-тук. Маленькі кущі поспішали так завзято, що часом заплутувалися гілочками.

Навіть ліани знайшли спосіб дістатися: вони обвивали сусідні дерева й подорожували разом із ними.

До вечора велика галявина була повна рослин.

Молаве оглянув усіх.

— Манго є?

— Є!

— Бамбук?

— Тут!

— Банан?

— Уже давно!

— Бурі-пальма?

Ніхто не відповів.

Бурі-пальма жила далеко. Вона була висока, широка й дуже некваплива. Коли почула про збори, то подумала:

«До гори далеко. Вирушу завтра».

Наступного ранку сонце було таким приємним, що пальма вирішила ще трохи погріти листя.

«Нічого страшного. Інші теж не прийдуть одразу».

На третій день вона нарешті витягнула коріння із землі й рушила.

Та дорогою зупинилася біля струмка.

— Яка гарна вода! — сказала пальма. — Перепочину годинку.

Годинка перетворилася на пів дня.

Тим часом збори давно почалися.

Рослини вирішили, де залишати більше тіні для молодих паростків, як не виснажувати землю й хто попереджатиме інших, коли насувається сильний вітер.

Молаве кілька разів поглядав на стежку.

— Де ж Бурі?

— Може, щось сталося? — хвилювалося манго.

— Я бачив її вчора, — сказав бамбук. — Вона просто нікуди не поспішала.

Минув ще день.

І ще один.

Коли збори вже добігали кінця, на стежці нарешті з’явилася висока Бурі-пальма.

— Зачекайте! Я прийшла! — гукнула вона здалеку.

Рослини обернулися.

Молаве запитав:

— Чому ти так запізнилася? Ми чекали на тебе кілька днів.

Бурі зніяковіла.

— Спочатку мені не хотілося вирушати. Потім я довго відпочивала біля струмка. Я думала, що без мене збори все одно не почнуться.

Молаве похитав гіллям.

— Кожен у лісі важливий, але жоден не важливіший за всіх. Коли домовляєшся прийти, інші розраховують на тебе.

Бурі опустила листя.

— Я зрозуміла.

Тоді, за старою легендою, Молаве промовив чарівне правило:

— Віднині твоє життя нагадуватиме всім, що для кожної справи є свій час. Ти ростимеш багато років, набиратимеш силу, підніматимеш листя високо до сонця. А коли одного разу подаруєш світові насіння для нового покоління, твій власний довгий шлях завершиться, поступившись місцем молодим рослинам.

І кажуть, відтоді Бурі-пальма довго-довго росте, збираючи сили для великого цвітіння й насіння. А коли її насіння готове продовжити життя пальм, старе дерево поступово відходить, залишаючи місце новим паросткам.

Чи справді все сталося саме так, ніхто вже не знає.

Рослини давно перестали ходити дорогами й розмовляти людськими голосами. Тепер вони стоять на своїх місцях, а новини передають шелестом листя.

Та коли вітер проходить крізь крони, іноді чується:

— Усьому свій час… Усьому свій час…

І, можливо, це старий Молаве й досі нагадує лісові: якщо на тебе чекають, не варто відкладати дорогу до завтра.

І, можливо, це старий Молаве й досі нагадує лісові: якщо на тебе чекають, не варто відкладати дорогу до завтра.