Жінка, якій дуже хотілося риби

Жінка, якій дуже хотілося риби

Робоча українська назва: Жінка, якій дуже хотілося риби

Дуже давно в Анголі, неподалік від річки, жив чоловік на ім’я Кімалаузу кіа Тумб’ а Ндала разом зі своєю дружиною.

Вони чекали на дитину, і одного дня дружина сказала:

– Не знаю, що зі мною сталося. Не хочу ні м’яса, ні звичайної юшки. Мені весь час хочеться риби. Свіжої, щойно з річки.

Чоловік усміхнувся:

– Якщо тобі хочеться риби, я наловлю риби.

Він узяв сіті й пішов до річки. Повернувся з уловом. Наступного дня пішов знову. І ще раз. І ще.

Та минув час, і риби біля їхнього селища майже не стало видно. Здавалося, вона вся подалася кудись далі, туди, де вода була глибшою й тихішою.

Кімалаузу сів біля хати й замислився.

– Доведеться йти до іншої річки, – сказав він. – Може, там пощастить.

Дружина приготувала йому їжу в дорогу, наповнила посудину водою й побажала щасливого шляху.

До нового місця чоловік дістався вже надвечір. Розклав маленьке вогнище, відпочив під деревом, а вранці взяв сіті й підійшов до води.

Перший раз закинув сіті – порожньо.

Другий раз – знову нічого.

– Ну ж бо, річко, – тихо сказав Кімалаузу. – Невже й тут не знайдеться для нас жодної рибини?

Він закинув сіті втретє.

Цього разу вони раптом стали такими важкими, що чоловік обхопив мотузку обома руками.

Він уже хотів тягнути, коли з-під води почувся голос:

– Не поспішай. Почекай трохи.

Кімалаузу завмер.

Озирнувся праворуч. Нікого.

Озирнувся ліворуч. Тільки очерет шелестить.

– Хто це сказав?

Вода тихо плюскотіла біля берега.

За мить голос пролунав знову:

– Тепер тягни.

Кімалаузу потягнув сіті й витягнув одну-єдину рибину. Але яку! Вона була велика, срібляста, а луска блищала так, наче кожна лусочка тримала в собі краплю ранкового сонця.

Чоловік здивовано присвиснув.

– Оце так улов.

Він поклав рибину в кошик і рушив додому.

Дорогою йому кілька разів здавалося, що за ним по мокрій траві хтось шелестить. Він озирався, але бачив лише блиск води вдалині та травинки, які ворушив вітер.

Коли Кімалаузу підійшов до селища, його вже помітили діти. Вони побігли назустріч, за ними вийшли сусіди, а останньою з хати поспішила дружина.

– Невже спіймав? – радісно вигукнула вона.

– Спіймав, – відповів чоловік, але дивився на рибину трохи насторожено. – Тільки дивна вона. І дісталася мені дивно.

Дружина засміялася:

– Риба як риба. Головне, що свіжа.

Вона взялася готувати її до вечері. Та щойно торкнулася луски, з рибини раптом пролунав тихий співучий голос:

– Якщо вже берешся за мене, роби все уважно.

Жінка відсмикнула руку.

Сусіди теж почули голос і перезирнулися.

– Може, не треба її готувати? – сказав Кімалаузу. – Віднесімо назад до річки.

– Я стільки днів чекала на рибу, – відповіла дружина. – Ні. Я вже вирішила.

Вона знову взялася до роботи.

І знову пролунав голос:

– Будь уважна.

Навіть найсміливіші сусіди цього разу відступили на крок.

Коли страва була готова, дружина запросила всіх до столу.

– Їжте зі мною.

Кімалаузу похитав головою.

– Я не буду. Мені не подобається, що риба говорила з нами.

Сусіди теж відмовилися.

– Тоді я сама, – сказала жінка.

Вона поїла й спочатку почувалася цілком добре.

Минуло трохи часу. Надворі почало сутеніти, діти розійшлися по домівках, сусіди попрощалися. Жінка сіла біля дверей, поклала руки на живіт і раптом почула звідти знайомий голос:

– А тепер скажи: якою дорогою мені повернутися до річки?

Вона широко розплющила очі.

– Кімалаузу… Ти це чув?

– Чув, – тихо відповів чоловік.

Голос знову запитав:

– Якою дорогою мені вийти?

Жінка розгубилася.

– Не знаю. Сам вибирай.

І тут у хаті стало прохолодно, ніби крізь відчинене вікно повіяв річковий вітер. Посуд на полиці тихенько задзвенів. Десь зовсім близько почувся плескіт води, хоча річка була далеко.

Жінка зойкнула й зігнулася, бо в животі все закрутилося, мов маленький вир.

– Тримайся за мене, – сказав Кімалаузу.

Він посадив її на циновку й покликав сусідів.

Раптом над мискою з водою спалахнуло срібне світло. З нього вистрибнула маленька блискуча рибка, зовсім не більша за долоню. Вона зависла в повітрі на одну мить і сказала:

– Коли річка попереджає, варто слухати.

Потім рибка дзенькнула хвостиком по краю миски, перетворилася на срібну краплю й зникла.

У хаті стало тихо.

Жінка глибоко вдихнула.

Біль минув так само раптово, як почався.

Кімалаузу приніс їй води.

– Ну що? – запитав він. – Наступного разу, якщо риба заговорить, віднесемо її назад?

Дружина втомлено усміхнулася.

– Наступного разу я послухаю ще після першого слова.

Кілька днів вона відпочивала, їла просту їжу й більше не просила чоловіка ловити рибу щодня. А Кімалаузу теж зрозумів дещо важливе: навіть коли дуже хочеться догодити близькій людині, не варто брати від річки більше, ніж вона може дати.

Згодом риба знову повернулася до води біля селища. Але тепер люди ловили стільки, скільки було потрібно на один день, і не більше.

А коли надвечір річка дивно плескала біля очерету, старші усміхалися й казали дітям:

– Чуєте? То вода нагадує: бажання може бути сильним, але мудрість починається з уміння вчасно зупинитися й прислухатися.

– Чуєте? То вода нагадує: бажання може бути сильним, але мудрість починається з уміння вчасно зупинитися й прислухатися.