Золота яблуня і дев’ять пав

Золота яблуня і дев’ять пав

Примітка: м’яка дитяча адаптація. Збережено головні мотиви першоджерела: золота яблуня, дев’ять пав, пошук чарівної дівчини, три ночі з кобилою, допомога риби, лисиці й вовка та чарівний кінь. Страти, обезголовлення, смертельні покарання й жорстоке поводження з тваринами замінено на безпечні казкові випробування.

Давним-давно жив король, у якого було троє синів. Перед його палацом росла дивовижна яблуня.

Удень вона здавалася звичайною, хоч і дуже старою. Але раз на рік, однієї особливої ночі, на її гілках одночасно розкривалися золоті квіти, з них виростали золоті яблука, а до ранку всі плоди безслідно зникали.

— Хочу нарешті дізнатися, хто їх забирає, — сказав король.

Старший син узявся чатувати першим. Він ліг під яблунею, але незадовго до півночі заснув. На світанку гілки були порожні.

Наступної ночі спробував середній брат. І він також заснув.

Третьої ночі черга дійшла до наймолодшого.

Він заздалегідь відпочив, поставив біля себе кухоль холодної води й, коли очі починали злипатися, вмивався.

Опівночі яблуня засяяла. На гілках одна за одною визріли круглі плоди, наче маленькі сонця.

І тоді в небі почулося шелестіння крил.

До саду прилетіли дев’ять прекрасних пав. Вісім сіли на гілки й почали клювати золоті яблука. Дев’ята опустилася на траву біля королевича й раптом перетворилася на молоду дівчину в сукні, що переливалася синім і зеленим, мов пір’я.

— Ти не спиш, — усміхнулася вона.

— Цієї ночі ні.

Вони розмовляли до самої півночі. Перед відльотом дівчина дала йому два золоті яблука.

— Одне тобі, одне твоєму батькові.

Потім знову стала павою й полетіла за сестрами.

Король дуже зрадів двом яблукам. Так повторювалося кілька ночей: наймолодший син зустрічав чарівну дівчину, а вранці приносив батькові золотий плід.

Старші брати почали заздрити. Вони хотіли дізнатися, у чому секрет, і попросили хитру стару служницю простежити за молодшим.

Однієї ночі вона сховалася неподалік. Коли дівчина-пава перетворилася на людину, служниця необережно зачепила ножицями одну золоту пасму її волосся.

Дівчина злякалася, миттю стала павою й полетіла. За нею зникли всі вісім сестер.

Королевич дуже засмутився.

— Я знайду її, — сказав він. — Хоч би як далеко довелося йти.

Він не став мститися старій служниці. Король лише відсторонив її від палацу, а старшим братам довелося визнати, що їхня заздрість наробила біди.

Королевич вирушив у дорогу з одним слугою.

Після багатьох днів вони прийшли до великого озера. На його березі стояв палац старої королеви.

— Дев’ять пав? — перепитала вона. — Знаю. Щодня опівдні вони прилітають купатися в озері. Але навіщо тобі шукати одну з них? Залишайся краще тут.

Королевич подякував, але відмовився.

Наступного дня він поїхав до озера. Та стара королева не хотіла його відпускати й підмовила слугу скористатися чарівними маленькими міхами: варто було тихенько дмухнути ними за спиною, як людина засинала.

Саме так і сталося.

Дев’ять пав прилетіли, а наймолодша сіла поруч із королевичем.

— Прокинься, — просила вона. — Я так довго чекала.

А він спав.

Наступного дня повторилося те саме.

На третій день дівчина сказала слузі:

— Передай йому: якщо він справді хоче мене знайти, нехай іде за білу браму, а потім весь час тримається праворуч. Там місто дев’яти пав.

Коли королевич прокинувся й почув правду, він зрозумів, що слуга його обманював.

Він не покарав його жорстоко, але сказав:

— Ти повернешся додому. Далі я піду сам.

Довго мандрував королевич, доки зустрів у горах самітника. Той показав дорогу до білої брами.

За нею справді стояло дивовижне місто, світле, мов ранковий туман. У самому центрі височів палац.

Коли королевич підійшов до воріт, назустріч йому вибігла та сама дівчина. Вона була королевою цього чарівного краю.

— Ти все-таки знайшов мене!

Вони обоє були щасливі. Минув час, і вони вирішили одружитися.

У палаці було багато кімнат і дванадцять старих підземних комор. Одного дня королева дала чоловікові ключі.

— Можеш заходити всюди, крім дванадцятої. Там замкнено давнє небезпечне закляття.

Королевич пообіцяв.

Та цікавість виявилася сильнішою. Коли королева пішла гуляти, він відкрив одну комору, другу, третю… і зрештою зупинився перед дванадцятою.

— Лише гляну одним оком, — подумав він.

Усередині стояла велика бочка, стягнута трьома залізними обручами.

З неї долинув слабкий голос:

— Води… дай мені трохи води.

Королевич пожалів того, хто сидів усередині, і налив кухоль.

Перший обруч дзенькнув і впав.

— Ще трохи, будь ласка.

Після другого кухля розімкнувся другий обруч. Після третього бочка розсипалася, а з неї вирвався великий дракон.

Він підхопив королеву, яку зустрів на дорозі до палацу, й помчав у своє далеке царство.

Королевич був у розпачі.

— Я сам звільнив небезпеку. Отже, я й маю допомогти все виправити.

Він рушив на пошуки.

Одного дня біля озера він побачив маленьку рибку, яка опинилася в калюжі після спаду води.

— Допоможи мені повернутися в озеро, — попросила вона. — Колись і я допоможу тобі.

Королевич обережно переніс її у воду. Рибка залишила йому одну блискучу лусочку.

— Потри її, якщо знадоблюся.

Далі він знайшов лисицю, що заплуталася в мотузяній пастці. Він звільнив її, і лисиця подарувала одну волосинку зі свого хвоста.

У горах так само допоміг вовкові вибратися з пастки. Вовк теж залишив йому волосинку.

Нарешті королевич знайшов царство дракона. Королева була там, але втекти вони не могли: у дракона був кінь, швидший за вітер.

— Дізнайся, звідки в нього такий кінь, — попросив королевич.

Королева обережно розпитала дракона.

Виявилося, далеко в горах живе стара чарівниця. У неї дванадцять коней. Найкращий із них виглядає найнепоказніше, але може мчати швидше за птаха. Щоб отримати коня, треба три ночі стерегти чарівну кобилу з лошам.

Королевич вирушив до чарівниці.

— Якщо три ночі повернеш мою кобилу й лоша до стайні, вибереш собі будь-якого коня, — сказала вона. — Якщо не впораєшся, просто підеш ні з чим.

Першої ночі королевич сів на кобилу й вирішив не злазити. Але близько півночі задрімав. Коли прокинувся, сидів на паркані, а кобили й лошати не було.

Він згадав риб’ячу лусочку й потер її.

З води визирнула рибка.

— Кобила перетворилася на велику рибу, а лоша на маленьку. Торкнися води вуздечкою й поклич їх.

Королевич так і зробив. Кобила з лошам знову стали кіньми й повернулися з ним до стайні.

Другої ночі все повторилося, тільки кобила стала лисицею, а лоша лисеням. Цього разу допомогла лисиця, яку він колись звільнив.

Третьої ночі кобила стала вовчицею, а лоша вовченям. На допомогу прийшов вовк.

Вранці чарівниця визнала:

— Ти виконав умову. Вибирай коня.

У стайні стояло одинадцять блискучих красенів. А в найдальшому кутку дрімав худий, скуйовджений кінь.

— Візьму цього, — сказав королевич.

— Точно? — здивувалася чарівниця.

— Точно.

Коли вони відійшли від дому, королевич почистив коня щіткою. Під старою шерстю засяяла золота масть.

Кінь підняв голову.

— Тримайся міцно.

І полетів так швидко, що дерева перетворилися на зелені смуги.

За мить вони були біля палацу дракона.

Королева сіла позаду королевича, і вони помчали додому.

Дракон кинувся навздогін на своєму коні. Відстань між ними скорочувалася, але золотий кінь навіть не хвилювався.

— Не бійся, — сказав він. — Кінь дракона — мій брат.

Коли переслідувач наблизився, золотий кінь гукнув:

— Брате! Навіщо ти допомагаєш тому, хто тримає інших силою? Приєднуйся до нас.

Кінь дракона сповільнився.

Дракон сердито наказував йому бігти швидше, але той зупинився зовсім. Дракон зіскочив на землю й почав погрожувати, та обидва коні відійшли від нього.

Без чарівного коня він уже не міг наздогнати втікачів.

Королевич і королева повернулися до міста дев’яти пав. Другого чарівного коня відпустили жити разом із братом на широких луках.

А двері дванадцятої комори відтоді більше не замикали таємницею. Королевич і королева розповіли всім, що там сталося, і перетворили підземелля на звичайне сховище для яблук.

— Деякі заборони варто пояснювати, — сказала королева.

— А деякі двері не варто відкривати лише тому, що дуже цікаво, — додав королевич.

Щовесни біля палацу розквітала нова золота яблуня. І раз на рік у сад прилітали дев’ять пав.

Тепер ніхто не чатував і не ховався. Для них залишали кілька золотих яблук просто на гілках.

А діти в королівстві любили слухати історію про те, як три маленькі добрі вчинки — допомога рибці, лисиці й вовкові — виявилися сильнішими за найшвидшого драконового коня.

А діти в королівстві любили слухати історію про те, як три маленькі добрі вчинки — допомога рибці, лисиці й вовкові — виявилися сильнішими за найшвидшого драконового коня.