Звідки взявся кріт

Звідки взявся кріт

Робоча українська назва: Звідки взявся кріт

Точне першоджерело: Cossack Fairy Tales and Folk Tales — R. Nisbet Bain (переклад), Project Gutenberg #29672, https://www.gutenberg.org/ebooks/29672

Колись давно жили по сусідству два господарі: один багатий, а другий бідний.

Одного року вони вирішили засіяти спільне поле. Земля була однакова, насіння вони кидали в неї того самого дня, а дощ падав на всі борозни порівну.

Та коли прийшла весна, сталося дивне.

На половині поля, яку обробляв бідний господар, зазеленіли рівні молоді сходи. А на другій половині земля залишилася майже голою.

Багатому чоловікові стало прикро.

Він ходив уздовж межі, дивився на зелені паростки сусіда й дедалі більше сердився.

Нарешті сказав:

— Це моє зерно зійшло. Ти, мабуть, переплутав межу.

Бідний господар здивувався.

— Як же переплутав? Ми самі ділили поле. Кожен сіяв на своїй половині.

— Ні, — стояв на своєму багатий. — Найкращий урожай тут мій.

Вони сперечалися довго, але ніхто не хотів поступатися.

Тоді багатий сказав:

— Приходь завтра до світанку. Нехай саме поле скаже, кому воно належить.

Бідний чоловік не зрозумів, що це означає, але погодився.

Увечері багатий покликав свого сина.

— Допоможеш мені виграти суперечку, — сказав він.

Він викопав біля зеленої ниви невелику заглибину, посадив туди сина й накрив сухою травою так, щоб його не було видно.

— Коли завтра я запитаю: «Чиє це поле?» — скажеш із-під землі: «Багатого господаря!» Усі подумають, що відповіла сама земля.

Хлопцеві задум не дуже сподобався.

— А це чесно?

— Не сперечайся, — відповів батько. — Просто зроби, як я сказав.

Ще до світанку біля поля зібралися сусіди.

Над землею лежав легкий туман, у траві блищала роса.

Багатий господар вийшов уперед і голосно запитав:

— Скажи нам, земле, кому належить ця зелена нива?

І раптом із-під соломи почулося:

— Багатому господареві! Багатому!

Люди ахнули.

Та один старий мандрівник, який саме проходив дорогою, зупинився й уважно прислухався.

— Дивна річ, — сказав він. — Я багато років ходжу світом, але ніколи не чув, щоб земля розмовляла людським голосом.

Він підійшов ближче, відгорнув солому й побачив хлопця.

Усі зрозуміли, що сталося.

Багатий господар почервонів.

— Я тільки хотів довести, що поле моє…

— Неправду не зробиш правдою, навіть якщо сховаєш її під землею, — відповів мандрівник.

Хлопець вибрався з заглибини й опустив голову.

— Я знав, що це нечесно, — тихо сказав він. — Але послухався.

І тут у старій казці починається диво.

Мандрівник торкнувся землі палицею й сказав:

— Якщо комусь так подобається говорити з-під землі, нехай він добре пізнає підземний світ.

Земля під ногами хлопця ворухнулася. Він став меншим, на руках виросли сильні лапки, ніс витягнувся, а очі зробилися маленькими.

За мить перед людьми сидів кріт.

Кріт здивовано пирхнув, швидко загріб землю й зник у м’якому ґрунті.

Люди ще довго дивилися на маленький горбик, який повільно посувався полем.

Багатий господар зрозумів свій сором і повернув сусідові його ниву.

А врожай того року в бідного чоловіка був добрий. Та він не вихвалявся, а поділився зерном із сусідом, щоб наступної весни той теж мав що посіяти.

Кажуть, відтоді кріт живе під землею. Він риє довгі ходи, уникає яскравого сонця й час від часу виштовхує назовні маленькі купки ґрунту.

І старі люди, побачивши кротовину посеред поля, жартували:

— Ось земля знову нагадує: правду краще говорити на світлі, а не ховати під соломою.

— Ось земля знову нагадує: правду краще говорити на світлі, а не ховати під соломою.